“Тарас Бульба” має більшу й складну творчу історію. Він був уперше надрукований в 1835 році в збірнику “Миргород”. В 1842 році в другому томі своїх “Творів” Гоголь помістив “Тараса Бульбу” у нової, докорінно переробленої редакції. Робота над цим добутком тривала з перервами дев’ять років: з 1833-го року до 1842.
Між першою й другою редакціями “Тараса Бульби” був написаний ряд проміжних редакцій деяких глав. Написавши й навіть надрукувавши свій добуток, Гоголь ніколи не вважав свою роботу над ним закінченої, продовжував
“Миргородська” редакція “Тараса Бульби” являла собою багато в чому ще незрілий добуток. Схематично обкреслені образи, як би нарочито не розгорнуті конфлікти, стилістична недовершенность – все це мало потребу в істотній доробці
Інтерес Гоголя до української історії після 1835 року анітрошки не слабшав, а часом навіть здобував особливу гостроту, як це було, наприклад, в 1839 році
“Малороссийские пісні із мною,- повідомляє він історикові Погодину в середині серпня цього року з Мариенбада.- Запасаюся
Малороссийские чи пісні, які тепер у мене під рукою, навіяли їх або на душу мою знайшло саме собою ясновидіння минулого, тільки я чую багато того, що нині рідко трапляється. Благослови!”
Усилившийся восени 1839 року інтерес Гоголя до історії й до фольклору був пов’язаний із задуманої їм драмою з української історії “Виголений вус”, а також з роботою над другою редакцією “Тараса Бульби”. Довелося знову звернутися до написаного в різний час чорновим накиданням нової редакції, заново багато чого переосмислювати, усувати деякі, випадково вкравшиеся протиріччя й т. д. Інтенсивна робота тривала протягом трьох років: з осені 1839 року до літа 1842 року
Друга редакція “Тараса Бульби” створювалася одночасно з роботою Гоголя над першим томом “Мертвих душ”, тобто в період найбільшої ідейно-художньої зрілості письменника. Ця редакція стала глибше по своїй ідеї, своєму демократичному пафосу, досконаліше в художнім відношенні
Надзвичайно характерна еволюція, що перетерпіла повість. У другій редакції вона значно розширилася у своєму обсязі. Замість дев’яти глав у першій редакції – дванадцять глав у другий. З’явилися нові персонажі, конфлікти, ситуації. Істотно збагатилося історико-побутове тло повести, були уведені нові подробиці в описі Січі, боїв, заново написана сцена виборів кошового, набагато розширена картина облоги Дубно й т. п.
Саме ж головне в іншому. У першої, “миргородської” редакції “Тараса Бульби” рух українського козацтва проти польської шляхти ще не було осмислено в масштабі загальнонародної визвольної боротьби. Саме ця обставина спонукала Гоголя до корінної переробки всього добутку.
У той час як в “миргородській” редакції “багато струн історичного життя Малороссии” залишилися, за словами Бєлінського, “недоторканими”, у новій редакції автор вичерпав “все життя історичної Малороссии”. Яскравіше й повніше розкривається тут тема народно-визвольного руху, і повість у ще більшій мері здобуває характер народно-героїчної епопеї
Зі справді епічним розмахом написані в другій редакції батальні сцени
Вимуштруваному, але роз’єднаному воїнству польської шляхти, у якому кожний відповідає тільки за себе, Гоголь протиставляє зімкнутим, залізним, перейнятим єдиним поривом лад запорожців. Увага письменника майже не фіксується на тім, як бореться той або інший козак. Гоголь незмінно підкреслює злитість, спільність, міць всієї Запорізької раті. Згадаємо епізод з першої редакції, коли козаки “під свист куль” несуться “натхненно” на ворога: “…без усякого теоретичного поняття про регулярність, вони йшли з дивною регулярністю, начебто б происходившею від того, що серця їх і страсті били в один такт єдністю загальної думки.
Жоден не відділявся; ніде не розривалася ця маса”. “Те було видовище,- продовжує Гоголь,- яке могло бути гідно передано лише кистю живописця. Французький інженер, що воював на стороні ворогів Січі, кинув гніт, яким готувався запалювати пушки, і, забувшись, став бити в долоні й кричати: “браво, месье запороги!”
Цей яскравий, але трохи театральний епізод перетерпів потім істотну еволюцію. Він розгортається тут у більшу батальну картину, епічну по своїй широті
Піддається серйозній переробці образ Тараса Бульби: він стає соціально більше виразним і психологічно цільним. Якщо в “миргородській” редакції він пересварився зі своїми товаришами через нерівний поділ видобутку – деталь, що явно суперечила героїчному характеру Тараса Бульби,- то в остаточному тексті повести він “пересварився з тими зі своїх товаришів, які були наклонни до варшавської сторони, називаючи їх хо-лопьями польських панів”. Подібне посилення ідейного акценту ми знаходимо й у ряді інших випадків. З “мисливця до набігів і бунтів” Тарас перетворюється в “законного” захисника пригнобленого народу. Підсилюється патріотичне звучання образа.
Саме в другій редакції Тарас вимовляє своє знамените мовлення про те, “що таке є наше товариство”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)