Творча історія – РОМАН “АННА КАРЕНІНА”: ТВОРЧА ІСТОРІЯ ТА ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ

ЛЕВ ТОЛСТОЙ (1828-1910)

РОМАН “АННА КАРЕНІНА”: ТВОРЧА ІСТОРІЯ ТА ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ

Творча історія

Роман “Анна Кареніна” створювався протягом 1873-1877 pp. За цей час суттєво змінився його план, ускладнилися сюжет і композиція, змінилися герої й навіть їхні імена. Так, в остаточній редакції Анна Кареніна мало нагадує свою попередницю.

У різних варіантах Л. Толстой послідовно духовно збагачував і морально вдосконалював образ головної героїні, зробивши його нарешті досить привабливим. Натомість образи її чоловіка та Вронського

(у перших варіантах твору він мав інше прізвище) письменник поступово позбавляв позитивних рис.

У період написання роману Лев Толстой переживав напружені духовні шукання. Росія після скасування кріпосного права (1861) була на роздоріжжі: потрібно було або йти капіталістичним шляхом, уже “апробованим” Західною Європою, або шукати “свій, російський шлях”.

Проте Толстой (як і Достоєвський) не міг сприйняти усталену в країнах Західної Європи відкриту проповідь індивідуалізму, апологію конкурентної боротьби як нормальний стан економіки й суспільства тощо. Якщо для Заходу ключовим було (й залишається

нині) питання забезпечення прав особистості, то Л. Толстой порушував принципово інше питання – про можливості й особливо обов’язки особистості перед суспільством, громадою.

Така позиція давалася письменнику-філософу дуже нелегко, він здобував її в постійній внутрішній боротьбі. Про це яскраво свідчать десятки тисяч написаних, закреслених, а згодом знову неодноразово переписаних його дружиною Софією Андріївною сторінок, які зберігаються в архівах. Ідеологічні вподобання Толстого – це патріархально-селянський демократизм. Ось де витоки його дивних, як для графа-аристократа, “селянських” занять: оранка, косарство тощо, звідси й утілене в наступних творах оспівування народних цінностей (наприклад, поетизація образу селянина Фоканича, який живе “по совісті”).

Ці переконання й уподобання зумовили виникнення відомої фрази: “До цього графа справжнього мужика в літературі не було”.

1 Патріархальний – такий, що стосується колективу, який грунтується на спільному виробництві й споживанні.

Отже, задум “Анни Кареніної” виник саме в цей складний період духовних пошуків. Перша редакція роману побачила світ у 1873 р.1, а вже на початку 1874 р. він друкувався окремою книжкою. Анна, її чоловік Олексій і коханець ще зовсім не схожі на персонажів остаточного варіанта роману.

Героїню призводить до самогубства і збайдужіння Вронського, і зіткнення “диявольської” примарної пристрасті з християнською самопожертвою, носієм якої є зраджений чоловік. Йому належить і та морально-філософська істина, що її в остаточній редакції зрозуміє Левін.

Особливо істотних змін зазнав текст роману в 1875-1877 pp., коли Толстой захопився різноманітними релігійними й філософськими працями й ученнями. “Думка сімейна” у творі значно поглибилася й вийшла з приватного річища на терени загального аналізу людських взаємин під час гострих суспільних суперечностей.

Лев Толстой і Федір Достоєвський: бачення “шляху Росії”

Для Толстого (як багато в чому і для Достоєвського) “західний вибір” Росії уявлявся абсолютно неприйнятним. Його герої ладні вигукнути слідом за героєм “Злочину й кари” Разуміхіним: “А от ми й збрехати так, щоб то було своє, не вміємо! Збрехати своє – та це ж майже краще, аніж сказати правду вже готову, з чужого голосу!” Хоча в політичних і художньо – естетичних позиціях Л. Толстого й Ф. Достоєвського було багато принципових розбіжностей (наприклад, їхнє ставлення до релігії: Достоєвського православна церква визнавала й визнає, а Толстого від неї було відлучено), щодо “свого, особливого” шляху для Росії, неприйнятності простого копіювання західного досвіду два генії російської літератури суголосні.

Тому герой Достоєвського виголошує свій полум’яний монолог, за яким “поліфонічно” вчувається голос самого письменника: “Ну, що ми тепер? – Усі ми, геть усі, без винятку, щодо науки, розвитку, мислення, винаходів, ідеалів, прагнень, лібералізму, здорового розуму, досвіду і всього, всього, всього, всього, всього, ще в першому підготовчому класі гімназії сидимо! Сподобалося чужим розумом жити – і допалися!”

Паралельно з романом “Анна Кареніна” письменник працював над “Сповіддю”, де шукав відповіді на питання про сенс життя “освічених людей”. Толстой переказав східну притчу про подорожнього, який побачив дикого звіра й вирішив заховатися в сухій криниці, але на її дні сидів дракон. Тоді він учепився за гілки куща, корені якого почали гризти чорна й біла миші. Подорожній знає, що загине, адже ані назад, ані вперед шляху немає. Проте, незважаючи на безвихідь, він помітив краплі меду на листку куща й почав злизувати їх.

У романі “Анна Кареніна” Толстой зображує чотири шляхи вирішення ситуації, що склалася.

Перший шлях – шлях неусвідомлення. Він полягає в тому, що людина не усвідомлює, що життя – це зло й безглуздя. Люди, які йдуть цим шляхом, не розуміють свого становища й не намагаються це зробити. Вони до часу “лижуть свій мед”.

Проте зрештою щось-таки примусить їх звернути увагу на дракона або мишей. І тоді – кінець їхньому “солодкому життю”. Лев Толстой вважав, що такий шлях обирають жінки, юні та недолугі. У романі так діють двоє чоловіків – Каренін і Вронський.

Другий – шлях епікурейства. Він полягає в тому, щоб, знаючи про небезпеку, яка чекає на тебе, злизати якомога більше меду. Так робить Стіва Облонський.

Третій – шлях сили та енергії. Він полягає в тому, щоб, зрозумівши, що життя є злом і безглуздям, покінчити з ним. Це шлях Анни Кареніної.

Четвертий – шлях слабкості (порівняйте з концепцією письменника “неспротивлення злу насильством”). Його обирають, щоб продовжувати жити, усвідомлюючи зло життя. Цей шлях “слабкості” єдиний з-поміж усіх може перетворитися на шлях “прозріння”, що й утілилося в образі Левіна.

На те, що справжньою основою роману є не сюжетні лінії, указував і сам автор: “Я пишаюсь… архітектурою – склепіння зведене так, що непомітно, де замок. І про це я найперше турбувався. Цілісність будівлі базується не на фабулі й не на стосунках дійових осіб, а на внутрішньому зв’язку”. Його роль виконує певна філософська концепція.

Лев Толстой будує свої твори за принципом контрапункту: це мелодія, яка супроводжує головну мелодію. Такою головною мелодією в романі є сюжетна лінія Анни, а супроводжує її “голос” Левіна.

Лев Толстой порівнював себе з героєм давньої східної притчі про подорожнього. “Так і я, – пише він, – тримаюся за гілки життя, знаючи, що на мене неминуче чекає дракон смерті, готовий роздерти мене, і не можу зрозуміти, навіщо я потрапив на ці тортури. Я намагаюся смоктати той мед, який раніше втішав мене: але цей мед уже не радує мене, а біла й чорна миша – день і ніч – гризуть гілку, за яку я тримаюся”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)


Творча історія – РОМАН “АННА КАРЕНІНА”: ТВОРЧА ІСТОРІЯ ТА ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ