У 1871 році П. Мирний подорожує по Полтавщині, знайомиться з життям селянства. На основі цих спостережень у 1874 році виходить нарис “Подоріжжя від Полтави до Гадячого”. Під час подорожі Мирний знайомиться з хлопчиком-візником, який розповідає йому про Василя Гнидку, що вирізав сім’ю заможного козака і був засуджений до каторжних робіт.
Письменник розуміє, що Гнидка – безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побуту. Водночас він бачить, що народ не стільки звинувачує розбійника, скільки співчуває йому, як нещасливцю,
Цей випадок з життя ліг в основу повісті “Чіпка”, над якою Мирний працював протягом літа й осені 1872 року. В цьому ж році починається і співробітництво з Іваном Біликом, якому він надіслав рукопис і отримав рецензію, В процесі роботи над повістю “Чіпка” Мирний стає романістом. Білик дає цілком позитивну оцінку творові, але робить ряд слушних зауважень.
Мирний враховує їх, і на сторінках рукопису
Він вводить історію села Піски.
Екскурс в минуле, лінія панів польських, закріпачення села – перші ознаки романного твору. Чому Чіпка після одруження з Галею повернувся на розбійницьку стежку? Потрібна була мотивація. І вона знайшлася.
Це земська реформа і вибори Чіпки в земство. Так виникла уже четверта редакція роману.. А в шостій редакції, завершеній в 1875 році, перед читачем постав твір із складним відтворенням внутрішнього життя Чіпки, роздумами над тим, чому немає життя, немає правди.
Це був перший в українській літературі соціально-психологічний роман. Він розкрив перед читачами всю глибину душі людської з її темними і хорошими сторонами, примусив замислитись над своїми вчинками, поставив проблему відповідальності за свої дії.