Костянтин Левін: історія шукань – Відкрита книга РОМАН “АННА КАРЕНІНА”

Лев Толстой 1828 – 1910

Відкрита книга

РОМАН “АННА КАРЕНІНА”

Костянтин Левін: історія шукань

Морально-психологічна проблематика роману найяскравіше проступає в тій царині “лабіринту зчеплень” (Л. Толстой), яка композиційно поєднує сюжетні лінії Анни Кареніної та Костянтина Левіна.

Подробиці. У ХІХ ст. твір Толстого досить часто визначали як “два романи в одному” (“Анна”, “Левін”), що бездоганно написані, але слабко між собою пов’язані. У відповідь на таке нерозуміння авторського задуму Толстой

в одному з листів читачеві наголосив, що пишається “архітектурою” роману й зокрема тим, що не видно, де “замок склепіння”, бо у творі все тримається не на фабулі, не на взаєминах осіб, а на внутрішніх зв’язках ідей і мотивів.

З історією Костянтина Левіна асоціюється важлива для Толстого й послідовно проведена в його творчості тема життєвих шукань і самовдосконалення особистості. У цьому образі письменник відобразив шлях власного духовного розвитку, що надало роману підвищеної емоційності, психологічної достовірності й сповідальності.

“Обрання шляхів” – внутрішня тема історії життя

фактично всіх провідних персонажів роману “Анна Кареніна”, але першорядного значення вона набуває в змалюванні Костянтина Левіна, який прагне жити “за сумлінням”.

Заможна людина, багатий землевласник, поміщик Левін, що більшу частину життя провів далеко від міста, серед природи, в оточенні селян, незручно почувається в розкішних вітальнях, ресторанах і клубах. В аристократичному середовищі Левін справляє враження “дивака”, який, надто захопившись господарськими клопотами, потрапив під “владу землі”: “Тепер він, ніби проти волі, все глибше й глибше урізувався в землю, як плуг, так що вже й не міг вибратися”. Левін віддає чимало сил упорядженню свого маєтку, пошуку нових, прогресивних способів господарювання, опікується тим, щоб придбати молотарку, зберегти худобу, відновити насінний фонд, вчасно розпочати жнива, скосити жито й овес тощо.

Морально-філософська спрямованість надає шуканням героя особливого забарвлення. Він намагається провадити господарські перетворення не лише з точки зору економічного розрахунку, а й з урахуванням нових відносин між господарем і робітником. Однак утопічні сподівання й ілюзії Левіна, його своєрідний проект “порятунку Росії” завершуються крахом: селяни не довіряють йому, не бачать зиску працювати на пана.

Акцентуючи увагу читача на зростанні душевної тривоги героя, Толстой неодноразово відзначає, що на цьому відрізку “шляху шукань” Левін губиться у власних думках, заперечує власні переконання і знову повертається до них: “міркування приводили його у сумніви”, “його знемагає плутанина понять, невдоволення собою, стид перед чимось”.

Після одруження й народження сина, у часи сімейного щастя нескінченні пошуки сенсу буття ще більше загострюються. “Без знання того, що я таке і навіщо я тут, не можна жити. А знати я цього не можу, а значить не можна жити”, – розмірковує Левін. Нестерпно страждаючи від цього незнання, дійшовши в сумнівах навіть до думки про самогубство, він, однак, “впевнено прокладав свою особливу, визначену дорогу в житті”.

Так мотив “плутанини” змінюється мотивом “прокладання шляхів”, відбиваючи ідею руху вперед.

Особливе місце в історії пошуків сенсу життя Левіним посідають ті сторінки роману, що присвячені “знайденню відповіді”. У сюжетно-композиційному плані зустріч Левіна з селянином Федором під час збирання врожаю і розповідь про двох мужиків можна вважати кульмінаційною точкою у філософському плані твору. “Тож так, значить – люди різні; одна людина тільки для потреб своїх живе, тільки черево набиває, а Фоканич – правдивий старий. Він для душі живе.

Бога пам’ятає”, – пояснює Федір.

“”Як Бога пам’ятає? Як для душі живе?” – майже скрикнув Левін”. Істина, яка відкрилася героєві в розповіді селянина, справила на нього враження “чуда”, “світла”, що спонукало до роздумів про добро і правду. “Нове радісне почуття охопило Левіна”. Він раптом усвідомлює, що до всіх філософів, до Канта мрія про життя для душі, для добра живе у звичайній людині. Добро, розмірковує Левін, душевна вимога людської натури.

Добро вище за розум. Прагнення до нього вічне. Добро безкорисливе. “Якщо добро має причину, воно вже не добро; якщо воно має наслідки – нагороду, воно теж не добро”.

До розділів роману, присвячених моральному прозрінню Левіна, майже в повному обсязі увійшли основні положення філософських і публіцистичних творів Толстого, записи з “Щоденника” про добро, чесноти, віру, моральне самовдосконалення людини як про силу, яка змінить світ.

Подробиці. Специфіка соціально-психологічного роману “Анна Кареніна” полягає в тому, що широкий комплекс морально-філософських і соціальних проблем тісно пов’язаний у ньому з центральними питаннями кохання, шлюбу, складних сімейних стосунків. У цьому творі Толстой розглядає сімейне життя з точки зору найвищих християнських моральних ідеалів і вимог.

Найкращі ліричні сторінки роману присвячені змалюванню зворушливої любові Левіна й Кіті, радості очікування зустрічі, стрімкого й водночас несміливого освідчення, взаєморозуміння, взаємоповаги, самозабуття, самозречення. Для Левіна любов, родина, сімейні стосунки – незаперечні цінності. Тимчасом як егоїстичне начало в любові Анни “зсередини руйнує” її життя, любов Левіна, навпаки, змінює героя, наповнює світлом. “Чиста”, альтруїстична любов Левіна до Кіті, їхнє щасливе подружжя – своєрідна антитеза згубній егоїстичній пристрасті Анни, двом її нещасливим шлюбам, що давало підстави критикам розглядати образи Анни й Левіна як антиподи. Утім, дотримуючись логіки Толстого, доречніше відшукати “внутрішній зв’язок” між цими образами.

Левін так само, як і Анна Кареніна, гостро страждає від відсутності головного – найвищої моральної мети, яка поєднала б особисте й суспільне, привела б до абсолютної гармонії зі світом.