Коли в мирне життя людей уривається війна, воно завжди приносить горе й нещастя в сім’ї, порушує звичний порядок речей. Російський народ випробував на собі тяготи багатьох війн, але ніколи не змінював голову перед ворогом і мужньо переносив всі негоди. Велика Вітчизняна війна, що затяглася на п’ять довгого років, стала теперішньою катастрофою для багатьох народів і країн, а для Росії особливо.
Фашисти переступили закони людські, тому виявилися самі поза всякими законами.
И юнака, і чоловіка, і навіть старі піднялися на захист Батьківщини.
Тому багато письменників, що зачіпали тему війни, подвигу людини на війні, завжди приділяли багато уваги проблемі людяності, гуманності. Війна не може озлобити чесної, шляхетної людини, вона лише розкриває кращі якості
Серед добутків, написаних про війну, мені особливо близькі книги Бориса Васильєва. Всі його герої – люди серцеві, чуйні, з ніжною душею. Одні з них героїчно поводяться на поле бою, хоробро борючись за Батьківщину, інших – герої в душі, їхній патріотизм нікому не кидається вглаза.
Роман Васильєва “У списках не значився” присвячений молодому лейтенантові Миколі Плужникову, що героїчно боровся в Брестській міцності. Молодий боєць-одинак персоніфікує собою символ відваги й стійкості, символ духу російської людини
На початку роману Плужников – недосвідчений випускник військового училища. Війна різко міняє життя юнака. Микола попадає в саме пекло – у Брестську міцність, перший росіянин рубіж на шляху фашистських орд. Оборона міцності – це титанічна сутичка з ворогом, у якій гинуть тисячі людей, адже сили не рівні. І в цьому кривавому людському місиві, серед руїн і трупів, зароджується юнацьке почуття любові молодого лейтенанта Плуж-никова й дівчини-каліки Мирри. Зароджується, як вогник надії на світле майбутнє.
Не будь війни, можливо, вони б і не зустрілися. Швидше за все, Плужников дослужився б до високого звання, а Мирра вела б скромне життя інваліда. Але війна звела їх, змусила зібратися із силами для боротьби з ворогом, У цій боротьбі кожний з них робить подвиг
Коли Микола йде в розвідку, іде нагадати, що захисник живий, що міцність не здалася, не скорилася ворогу, він не думає про себе, його турбує доля Мирри й тих бійців, які борються поруч із ним. Іде жорстока, смертельна сутичка з фашистами, але серце Миколи не зачерствіло, він не озлобився. Він дбайливо піклується про Мирру, розуміючи, що без його допомоги дівчина не виживає. Але Мирра не хоче бути тягарем для сміливого солдата, тому вона вирішує вийти з укриття. Дівчина знає, що це останній годинник у її житті, але нею рухає тільки одне почуття: почуття любові.
Вона не думає про себе, неї турбує доля Миколи. Мирра не хоче, щоб він бачив її страждання й винив у цьому себе. Це не просто вчинок – це подвиг героїні роману, подвиг моральний, подвиг-самопожертва. “Військовий ураган небаченої сили” закриває героїчну боротьбу молодого лейтенанта.
Мужньо зустрічає Микола свою смерть, навіть вороги оцінили хоробрість цього російського солдата, що “у списках не значився”.
Війна не обійшла стороною російських жінок, фашисти змусили воювати й матерів, теперішньою й майбутніх, у яких самою природою закладена ненависть до вбивства. Непохитно працюють жінки в тилу, забезпечуючи фронт одягом і продовольством, доглядаючи за хворими солдатами. Та й у бої жінки не уступали досвідченим бійцям по силі й відвазі
Повість Васильєва “А зорі тут тихі…” присвячена героїчній боротьбі жінок і дівчин на війні. П’ять зовсім різних дівочих характерів, п’ять різних доль. Відправляються дівчини-зенітниці в розвідку під командуванням старшини Васкова, у якого “у запасі двадцять слів, та й ті з уставів”.
Незважаючи на жахи воїни, цей “пеньок замшілий” зберіг кращі людські якості. Він зробив усе заради порятунку життя дівчин, але його душу однаково не може заспокоїтися. Він усвідомлює свою провину перед ними за те, що “мужики зі смертю їх оженили”.
Смерть п’яти дівчат залишає глибоку рану в душі старшини, він не може знайти виправдання їй навіть у своїй душі. У скорботі цієї простої людини укладений вищий гуманізм. Він зробив подвиг, взявши в полон німецьких розвідників, він може пишатися своїми діями.
Намагаючись захопити ворога, старшина не забуває й про дівчин, він увесь час намагається повести їх від небезпеки, що загрожує. Моральний подвиг зробив старшина, намагаючись захистити дівчин
Поводження кожної з п’яти дівчин – це теж подвиг, адже вони зовсім не пристосовані до військових умов. Страшна й у той же час піднесена смерть кожної з них. Мрійлива Ліза Бричкина гине, бажаючи скоріше перейти болото й покликати підмогу. Ця дівчина вмирає з думкою про свій завтрашній день. Вразлива Соня Гурвич, аматорка поезії Блоку, теж гине, вернувшись за залишеним старшиною кисетом. І ці дві “негероїчні” смерті, при всій їхній гаданій випадковості, пов’язані із самопожертвою.
Особлива увага письменник приділяє двом жіночим образам: Рите Осянинои і Євгенії Комель-ковой. За словами Васильєва, Рита “строга, не сміється ніколи”. Війна розбила її щасливе сімейне життя, Рита увесь час турбується про долю свого маленького сина. Умираючи, Осянина доручає турботу про сина надійному й мудрому Васкову, вона залишає цей мир, усвідомлюючи, що ніхто не зможе обвинуватити неї в боягузтві. Її подруга гине зі зброєю в руках.
Письменник пишається бешкетний, зухвалої Комельковой, посланої на роз’їзд після штабного роману. От як описує він свою героїню: “Висока, руда, білошкіра. А ока – дитячі, зелені, круглі, як блюдця”. І ця чудесна дівчина гине, гине непереможеної, роблячи подвиг заради інших
Багато поколінь, читаючи цю повість Васильєва, будуть згадувати героїчну боротьбу російських жінок у цій війні, будуть почувати біль за перервані ниточки людських пологів. Про подвиги російського народу ми довідаємося й з давньоруських билин і сказань, і зі знаменитого роману-епопеї Л. Н. Толстого “Війна й мир”. У цьому добутку подвиг скромного капітана Тушина ніким навіть не замічений. Героїзм і хоробрість охоплюють людини раптово, одна-єдина думка володіє їм – перемогти ворога.
Для досягнення цієї мети необхідне об’єднання полководців і народу, необхідна моральна перемога людини над своїм страхом, над ворогом. Девізом всіх сміливих, хоробрих людей можна проголосити слова генерала Бессонова, героя твору Юрія Бондарева “Гарячий сніг”: “Стояти – і про смерті забути!”
Таким чином, показуючи подвиг людини на війні, письменники різних часів особливу увагу приділяють силі російського національного духу, моральної стійкості, здатності до самопожертви заради порятунку Батьківщини. Ця тема вічна в російській літературі, і тому ми не раз ще будемо свідками явища миру літературних зразків патріотизму й моральності.