Минулого літа я з батьками відпочивав біля моря. Разом з нами відпочивали ще дві сім’ї друзів мого тата. Ми були в Криму, наш наметний табір розташовувався недалеко від маленького села. Жили ми в наметах, їжу готували на газовій плітці.
Вода була тільки в селі, там є криниця.
Наш табір стояв майже на березі моря. Там росте єдине дерево – величезна стара акація. З одного боку до самого обрію – гарячий жовто-зелений степ, зліва – темно-зелена смужка виноградників, а біля села – гай мигдалевих дерев.
У селі, коло хат, є, звичайно,
А з іншого боку – берег і море. Казкове, чудове, різне кожної хвилини. Ми прокидались дуже рано і бачили, як над степом підіймається червона куля сонця, небо з бузкового і синього стає яскраво-блакитним. Сонце з червоного і ласкавого перетворюється на сліпуче і пекуче.
Вдень на сонці не можна було знаходитись, ми ховались під нашою улюбленою старою акацією. Вибігали, щоб поплавати і попірнати в прозорій синій
Якщо пройти трошки за село, дійдеш до скель. Ось там цікаво! Плаваєш з маскою і трубкою і бачиш різних риб, медуз, водорості, навіть крабів.
Увечері вони вилазили на берег, можна було їх ловити.
А коли сонце сідало, все: і небо, і море – знову чудово змінювало свої кольори. Небо було і синім, і рожевим, і бузковим, навіть жовтогарячим. І море віддзеркалювало всі ці барви. Вночі природа відпочивала від спеки, а на чорному оксамитовому небі сяяли величезні яскраві зірки. І хвилі тихенько шелестіли, набігаючи на берег.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)