У самому центрі Харкова знаходиться відомий на все місто сад імені Тараса Шевченка. І звичайно ж, окрасою саду є пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Відкрито пам’ятник 24 березня 1935 року. Уважно розглядаючи знайому прекрасну споруду, щоразу відкриваєш для себе щось нове й захоплюєшся витвором талановитого архітектора І. Лангбарда і прекрасного скульптора М. Манізера.
Сам пам’ятник складається з кількох скульптурних груп (усього скульптур – шістнадцять), що серпантином піднімаються з низу догори по тригранному пілону, і
Висота скульптури Кобзаря – 5,5 м. Ми бачимо персонажів із творів поета: ось Катерина притискає до своїх грудей немовля, далі селяни з косами (чи не учасники Коліївщини?), виразна постать кріпака, що тримає на своїх плечах камінь від жорен. А далі за ідейним задумом скульптора – постаті – символи радянської влади, що нібито увінчала боротьбу українського народу за своє визволення. Це червоноармієць, селянин, студентка та робітник, який стискає в руці прапор.
Для створення скульптур М. Манізеру позували відомі майстри української сцени – актори
Постать самого Шевченка динамічна, напружена, таке враження, що він поривається вперед, а його зупинили на мить і він завмер тут навіки. Він стоїть, трохи схиливши голову, погляд його суворий, брови нахмурені, губи стиснуті. У цьому погляді і вимогливість, і докір. А гнівний жест правої руки, міцно стиснутої в кулак, підкреслює силу протесту: “…
Кайдани порвіте!” Поет усе життя мріяв про вільну Україну, а зараз ніби запитує: “То ви вільні, чи ні? Чи тепер потрапили в залежність до примарного Жовтого князя?” Шевченко до кожного звертається з питанням. А з яким – запитайте себе.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)