У ряді добутків фігурує під своїм даоським ім’ям “/Ян/ Тайчжэнь” (букв. “Велика Істина” – ім’я безсмертної феї, повірниці богині Сиванму, “Цариці Заходу”), а також просто “гуйфэй”, “Тайчжэнь”. Історичний прототип – фаворитка китайського імператора Мин-хуана – “Проясненого государя” (712-756 р., в історії фігурує під своїм посмертним ім’ям Сюань-цзун, букв. “Містичний предок”). Реальна Я., рано залишившись сиротою, на відміну від більшості сучасниць зуміла усвідомити себе як особистість
Виховуючись
Правда, коли фаворитці вже наближалося до сорока, імператор пожертвував її життям, щоб заспокоїти війська, що збунтувалися, і врятувати в такий спосіб себе й свій трон. Але одночасно із загибеллю Я. пішла колишня пишнота двору й радості безтурботного існування. Влада довелося поступитися синові.
Джерело життєвої енергії висохнув, у почесному ув’язненні колишній абсолютний владика раптово відчув тяжкий тягар старості. Звертаючись до магів у спробі викликати дух Я., імператор як би намагався повернути прекрасне минуле
У літературі образи Я. і Мин-хуана ідеалізовані. На задній план іде майже трикратна різниця у віці, різного роду “” деталі, щопринижують. Китайські поети, прозаїки й драматурги оспівують настільки рідку у світі щиросердечну гармонію й нескінченну любов блискучої царственої пари, для якої навіть трагічна смерть не є перешкодою.
А прекрасна Я. перетворюється в даоську небожительницу, що живе після смерті в сяючих чертогах острова безсмертних і ожидающую там нової зустрічі слюбимим.
Через мага, що досяг чарівного палацу в містичному трансі, вона посилає Мин-хуану половинку дорогоцінного гребеня й нагадування про клятву вірності, що вони дали один одному на землі. Дивно ліричний образ Я. у поемі “Пісня про вічну тугу”, що малює любов Самого Мужнього й Саме Прекрасної, почуття, здатне “пережити Небо й Землю”. З миру людей погляд поета спрямовується в мир небожителів, де образ Я. прорисовується особливо яскраво, хоча в принципі поема присвячена більше тузі чоловіка, змушеного під тиском обставин пожертвувати улюбленої заради народу й держави:
Рукавам заслоняє особу государ,
Сам неспроможний від смерті врятуватися
Обернувся, і заюшили сльози й кров
З його змучених очей
Більше пізні новели (букв, “життєпису”) прозаїчніше в будь-якому змісті. Тут Я. з’являється прекрасної й люблячої, але норовливої й примхливої, в оточенні камарильї родичей, що поволі розоряють країну. Двічі слабовільний Мин-хуан намагається відіслати Я. додому, приводячи в жах красуню і її рідню, але першим не витримує розлуки.
З’являється лиховісний образ полководця Ань Лу-шаня, якому призначено похитнути трон Піднебесної, повествуется про складні відносини з Я. Автори схильні співчувати красуні, змушеної терпіти домагання могутнього напівварвара, однак конфуцианский мотив жінки як причини загибелі Імперії підспудно присутня в деяких новелах. Автори співчувають Мин-хуану як людині, але засуджують його як правителя. Сцени загибелі Я. описуються по-різному, часом досить реалистично. У п’єсі “Дощ у платанах” війська, що збунтувалися, топчуть тіло Я., що покінчило із собою за наказом імператора
(1 votes, average: 5.00 out of 5)