Хоча творчість Євгена Маланюка і різнорідна, та можна поділити її на дві тематичні групи, які тісно пов’язані між собою: тема втраченої батьківщини та тема розбитого особистого життя. Причиною всіх нещасть для поета була втрата батьківщини, тому головним мотивом поезії Євгена Маланюка стає потреба здобуття держави. Розробляється цей мотив у кількох площинах.
Поет показує історію українського буття від початків до сьогодення. Маланюк то оспівує Україну-жінку, то показує її у непривабливому аспекті. У “Псалмах степу” поет пише:
Шал коханки У чорнім полум’ї коси, В обличчі степової бранки Хміль половецької краси. Складну долю України поет у багатьох віршах пояснює географічним розташуванням країни.
Так у поезії “Із полину” він говорить: На узбіччі дороги – з Європи в Азію, Головою на захід і лоном на схід – Розпростерла солодкі смагляві м’язи На поталу, на ганьбу земних огид.
У тому ж творі Євген Маланюк розкриває байдужість країни до своєї долі, говорить про це з іронією: Не стомилась лежати шляхом, Кочовничий крок, видно, легкий, Так тепер – зі сходу на захід,
Як тоді – із варяг у греки. Поет
Бо й Ти – не мати, бранко степова! – То пізніше у збірці “Серпень” він написав: … не треба заплутано метикувати В залежності від нагод і годин – Тільки знати: Вона – Мати,
Ти – син.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)