Доволі довго, впродовж читання творів Корнеля, ми погано їх розуміли. Ми бачили в корнелівських героях втілення холодної та твердої волі, цілком спрямованої на виконання того, що вони вважали своїм першочерговим, святим обов’язком. Таке розуміння їхньої натури, на мою думку, є хибним.
Герої Корнеля – це люди, наділені пристрастями. Для Родріго в трагедії “Сід” моральність та честь цінні так само, як і Хімена, у молодого Горація любов до батьківщини – це не лише усвідомлення свого морального обов’язку, а й сильна, висока пристрасть.
Величні фігури корнелівських персонажів не менш людяні, аніж натовпи багатьох тисяч інших героїв. Вони людяніші навіть набагато більше за інших, оскільки, жорстоко страждаючи та проходячи крізь численні випробування, вони долають свої сумніви, вагання, муки з мужністю та стійкістю, на яку здатні лише дійсно сильні натури. Як можна погоджуватися з думкою про те, що
Невже після цього хтось ще може сказати, що герої корнелівських трагедій не людяні, не багатостраждальні, не моральні? Гадаю, лише одна описана мною сцена може довести протилежне.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)