Доволі довго, впродовж читання творів Корнеля, ми погано їх розуміли. Ми бачили в корнелівських героях втілення холодної та твердої волі, цілком спрямованої на виконання того, що вони вважали своїм першочерговим, святим обов’язком. Таке розуміння їхньої натури, на мою думку, є хибним. Герої Корнеля – це люди, наділені пристрастями.
Для Родріго в трагедії “Сід” моральність та честь цінні так само, як і Хімена, у молодого Горація любов до батьківщини – це не лише усвідомлення свого морального обов’язку, а й сильна, висока пристрасть.
Вони людяніші навіть набагато більше за інших, оскільки, жорстоко страждаючи та проходячи крізь численні випробування, вони долають свої сумніви, вагання, муки з мужністю та стійкістю, на яку здатні лише дійсно сильні натури. Як можна погоджуватися з думкою про те, що
Невже після цього хтось ще може сказати, що герої корнелівських трагедій не людяні, не багатостраждальні, не моральні? Гадаю, лише одна описана мною сцена може довести протилежне.