Одним з найвизначніших поетів ХХ століття заслужено вважається В. Стус. До української літератури цей талановитий митець прийшов наприкінці п’ятдесятих – на початку шістдесятих років, коли викриття культу особи Сталіна привели до великих змін у суспільному житті країни, до таких же вибухових зміну у культурі і літературі, зокрема в поезії.
У В. Стуса майже немає сюжетних поетичних творів, він митець ліричного складу. Характерне для нього використання метафоричних образів і образного мислення досить незвичне для ліричної поезії,
Дитинство поета припало на роки Великої Вітчизняної війни. Коли війна закінчилася, хлопчикові було усього сім років. Незважаючи на те, що В. Стус почав писати вірші дуже рано, початкова його творчість не виходила за межі дитячих спогадів і мрій про кохання.
Роки юності для талановитого поета були роками мрій про щасливе майбутнє, пошуків себе і великих надій.
Життя В. Стуса нерозривно пов’язане з рідною землею, з Україною. Його доля, як і доля країни – це шлях через терни до зірок. Саме тому головне місце у творчості митця з часом посів образ України.
Для
Поетична творчість В. Стуса стала помітним явищем суспільного життя, української та світової літератури. Творчий спадок видатного українського поета став втіленням щирих переймань за багатостраждальне життя нашого народу, став вершиною поетичної духовності митця. Кожним своїм словом поет боровся з несправедливістю і неправдою, і, врешті-решт, поплатився за це своїм життям.
Перед усім ця людина вражає самозреченістю і відвагою, з якими поет виступав у боротьбі з темними силами зла за високі ідеали правди і добра. Нетерпимий до будь-якої брехні, запальний і безкомпромісний, з особливою біллю він сприймав спроби радянського тоталітарного режиму викорінити залишки духовності рідного українського народу, знищити українську мову і повністю русифікувати Україну. Як тільки міг, В. Стус захищав самобутність української нації, зо що й почалися його поневіряння.
Поет добре розумів, який тернистий життєвий шлях йому судилося пройти, але не бажав відступитися від своїх прагнень і сховатися від долі.
“Ярій, душе! Ярій, а не ридай.
У білій смуті серце України.
А ти шукай – червону тінь калини,
На чорних водах – тінь її шукай”.
Поету зламали життя за вірність Україні, своїм переконанням, за його гідність і порядність. Але сьогодні В. Стус повернувся до своїх співвітчизників і збулися його пророцтва:
“Народе мій, до тебе я ще вернуся,
Як в смерті обернуся до життя…”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)