Є в українській літературі такі герої, один раз познайомившись з якими, не забудеш їх усе своє життя. І майже немає значення, красиві вони чи ні, живуть у щасті чи долають якісь труднощі, позитивні вони чи негативні. Головне, що вражає при знайомстві з такими героями і що вже ніколи не зможеш забути – це безмежна краса їх душі, щирість серця та високі почуття, які властиві зовсім простим на перший погляд людям. Саме такі персонажі викликають у нас бажання ще раз звернутися до твору, знов його перечитати та затвердити в пам’яті його кращі сторінки,
Ця п’єса біла написана у 1819 році і головною ідеєю, яку заклав в неї письменник, стало твердження про те, що моральна краса, душевна стійкість та доброчесність є запорукою людського щастя. Беручи до уваги такий погляд І. Котляревського на щасливе життя, стає зрозумілою кінцівка п’єси Наталка Полтавка, коли усі дійові особи цього твору після перипетій і драматичних подій співають пісню згоди. Проектуючи цей твір на наше сучасне
У творі перед нами представлена проста українська дівчина, типовий образ народної трудівниці початку XIX століття. Мені здається, що в образі Наталки Полтавки письменник втілив саму нашу країну з її порядністю, щирою духовною красою, працелюбністю, порядністю і незламністю. Ті випробування, що випали на долю дівчини, сьогодні можуть комусь здатися несуттєвими, тому що в наш час деякі моральні цінності дуже змінилися і зараз підкорення волі батьків для нас уявляється як пережиток минулого. Але в той час піддатися чутливому серцю юної дівчини і виступити проти родинного деспотизму, відстояти своє право на вибір, вважалося великим гріхом і порушенням моральних норм. Проблема вибору постійно гнітить Наталчину трепетну душу, тому мораль її серця та мораль родинна постійно вступають у протистояння між собою.
Героїня п’єси весь час знаходиться між пориваннями серця та обов’язком дочки перед батьками, відступитися від якого їй досить непросто. На протязі усього твору душевна стійкість Наталки Полтавки познає жорстоких випробувань: “Я давно вже поклялась і тепер клянусь, що окрім Петра ні з ким не буду”. Але тут же, за наполяганням своєї матері та з жалості до неї вона згодна вийти “за першого жениха”, матері “угодного”. В цей час душа сповнюється жалем до героїні п’єси і розпачем, коли дізнаєшся, що вона, вже майже вирішивши підкоритися матери задля її спокійної старості, “становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит: “Боже!
Коли вже воля твоя єсть, щоб я була за возним, то вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навіки…”. Та попри усі душевні муки Наталка Полтавка ніколи не перестає любити свого єдиного, обраного серцем Петра. Це ще раз підтверджує, що чуттєва і духовна краса головної героїні п’єси непохитні. Захопившись подіями у творі, ми вважаємо, що ця драма гідна лише щасливої розв’язки конфлікту поколінь. Ну ніяк не можна таку дівчину залишати в горі, бо вона вихована на пошані до своїх батьків та в той же час вірна своєму коханню, тому вона заслуговує на справжнє людське щастя.
Саме тому щаслива кінцівка твору сприймається нами як акт справедливості. І не зважаючи на те, що з моменту створення І. Котляревським цієї п’єси пройшло майже двісті років, основні моральні цінності, які представлені у творі, майже не змінилися й досі. Повага до батьків та здатність до великого кохання і сьогодні гідні пошани нашими сучасниками. Тому й сьогодні
Наталка Полтавка може служити ідеалом сучасної дівчини, яка прагне до поваги в суспільстві та до щастя в особистому житті, і саме тому п’єсу Наталка Полтавка я сприймаю як гімн силі жіночого серця та духовній красі. Кожний раз, коли я перечитую цей твір, у мене виникає впевненість в тому, що героїня п’єси І. Котляревського ще не одне покоління буде вчити непохитній відданості високим почуттям та доброчинності, будучи зразком ідеалу наших співвітчизників.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)