Письменник народився в м. Полтава в сім’ї дрібного чиновника. Учився в семінарії, але не закінчив її. Працював канцеляристом, потім домашнім учителем. Протягом 1796- 1808 р. перебував на військовій службі, брав участь у поході проти Туреччини, відзначився під час облоги Ізмаїла.
Вийшовши у відставку в чині капітана, оселився в Полтаві. Був наглядачем “Будинку дітей бідних дворян”, а потім став піклувальником “богоугодних заведений” (лікарня, притулок для інвалідів і т. п.). Захоплювався театральною діяльністю: з 1818 р. став директором
В 1835 р. вийшов вотставку.
Письменник відомий насамперед як автор поеми “Энеида” (створювалася близько 20 років), перші частини якої з’явилися печаткою 1798 р. Добуток початок розвиток нової української літератури, оскільки було написано живою розмовною мовою. Драматичні добутки Котляревского – “Наталка-Полтавка” і “Москаль-чарівник” – визначили розвиток української драматургії на наступні кілька десятиліть
Є В українській літературі герої, познайомившись із якими, уже ніколи їх не забудеш. І навіть не має значення, чи гарні вони ззовні, які життєві
Такий, на мою думку, є Наталка Полтавка з однойменної п’єси И. Котляревского, написаної в 1819 році. Головною ідеєю, що проголосив письменник у цьому добутку, стало твердження: щиросердечна стійкість, моральна краса й добропорядність є порукою щастя. Вони здатні допомогти дійти згоди між людьми з різними, іноді протилежними, характерами й поглядами. Тому зрозумілої є й кінцівка п’єси Котляревского, коли всі діючі особи після важких драматичних перипетій співають “пісню згоди”. ( чиНе є це одним з покажчиків у нашому неспокійному сьогоденні?)
Перед нами – проста українська дівчина-трудівниця, що жила на початку XIX сторіччя. Але мені здається, що автор втілив у її образі саму Україну з її щирою духовною красою, порядністю, працьовитістю й незламністю. Може, ті випробування, які вплинули на долю дівчини, сьогодні комусь здадуться несуттєвими.
Хіба справді добропорядність полягає в тім, щоб коритися волі батьків, як цього вимагає мораль, і або це великий гріх, – піддавшись чутливому серцю, виступити проти упереджень і родинного деспотизму, відстояти своє природне право на вибір?
От що гнітить трепетну душу Наталки: проблема вибору, коли мораль серця й мораль родинна-патріархальна вступають у конфлікт. Героїня увесь час коливається між розривами серця й дочірнім обов’язком, що переступити їй зовсім непросто. Її щиросердечна стійкість увесь час начебто випробовує випробування: “Я давно вже заприсягла й тепер клянуся, що крім Петра ні з ким не буду”. І тут же за наполяганням матері й з жалості до неї погоджується вийти “за перший нареченого”, їй “бажаного”. Душу виконується жалем до Наталки й розпачем, коли бачиш, як вона, уже начебто вирішивши скорити матері заради її безтурботної старості, “стає на коліна й, піднімаючи руки нагору, говорить: “Бог! Коли вже воля твоя є, щоб я була за возним, те вижени любов до Петра з мого серця й поверни душу мою до возному, а без цього чуда я пропаду навіки…”
И всупереч усьому, всупереч всім морально-психологічним мученням, вона ніколи не перестає любити єдиного обранця свого серця. Духовна й чутлива краса героїні непохитна! І ми, захопившись нею, чекаємо лише щасливу розв’язку конфлікту. Адже не може таку дівчину осягти горі: вихована на ідеалі пошани до батьків і вірна своїй любові, вона заслуговує на теперішнє щастя. Тому-то щаслива кінцівка сприймається нами, як вершина справедливості. Духовна краса, “життя серця” перемогли патріархальні норми й батьківський деспотизм, відстояли право йти за закликом власного серця.
От чому я сприймаю п’єсу “Наталка Полтавка”, як гімн духовній красі й стійкості жіночого серця. І я впевнена, що Наталка ще не одне покоління читачів буде вчити добропорядності й непохитній відданості найвищим почуттям. Вона являє собою втілення споконвічного жіночого ідеалу своїх співвітчизників, що грунтувався на святинях народної моралі. Саме такий повинен бути любляча дитина, сповнений глибокої поваги до батьків.
Саме такий повинна бути жінка: добропорядної, працьовитої, розумної. Саме такий повинна бути наречена: щиро люблячої, вірної, готової з достоїнством відстояти свою любов. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні Іван Котляревский, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки – ще однією характеристикою народного ідеалу образа українки
(1 votes, average: 5.00 out of 5)