Мова – скарбниця духовності народу (твір-роздум у публіцистичному стилі)
Дійсно, мова – це скарбниця духовності, це характер народу. У ній відбито мого звичаї, побут. Але мова не може існувати відокремлено, і тут виникає нове поняття – народ. Саме народ дає мові силу й красу. Народ і мова – поняття нерозривні. І доки живе мова – житиме й народ.
Не стане мови – не стане й народу: він геть розпорошиться поміж дужчими народами. Недарма пригадуються рядки вірша М. Рильського: “Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно
Саме ми маємо ще час, щоб возвеличити нашу мову, вивести її на новий щабель розвитку.
Українці! Замисліться, чи не виникає у вас почуття гордості за нашу країну, коли ви чуєте такі імена – Ярослав Мудрий, Володимир Великий, Тарас Шевченко, Іван Франко, Соломія Крушельницька. Чи немає в душі приємного щему, коли па змаганнях підіймається прапор України? То чому ж ми дозволяємо собі розчаровуватись у нашій мові, забруднювати її сленговими словами, суржиком?
Адже мова – це те, що єднає нас?! Тож, як казав відомий український поет В. Сосюра:
Ми з нею відомі усюди, усе в ній, що треба нам, є. А хто свою мову забуде, той серце забуде своє.