Культура мови – це духовне обличчя людини. Так глибоко переконаний носій цієї культури – суспільство, що формує громадську думку. Хоча останнім часом це твердження почали розхитувати своєю творчістю сучасні українські модернові письменники, які пишуть так, як часто розмовляють на вулиці – з нецензурними словами. На загал, можу з ними погодитися тільки в одному: використання цих слів (за їхнім визначенням) виправдовує ідея твору.
Сподіваюся, що вони цим не шокують рідних і близьких їм людей. Дивно взагалі, що поняття “культура
Але мені здається, що має бути якась межа для оцих революційних походів. Я аж ніяк не закликаю розмовляти виключно літературною мовою, бо навіть у харківсько-донецькому суржику є певний колорит, так само як полонізми й непередавано мелодійна говірка в селах на заході України.
Культура мови – це насамперед грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм, дослідження того, яким чином виникли ті чи інші форми,
Адже ми не говоримо про культуру мови як про щось таке, що було створене в кабінетах. Сучасна українська мова виплекана століттями народом – носієм саме цієї української мови.
Ось що мені розповіла бабуся зі свого дитинства. У селі на Полтавщині дітей змалечку привчали правильно говорити: по-перше, ніхто з ними особливо не сюсюкав, по-друге, коли малеча починала таки розмовляти, мовної культури навчали примовками. Наведу кілька прикладів.
Підходить хлоп’я до гурту і комусь каже: “Здоров!”. Обов’язково хтось кине у відповідь: “Здоров” – до коров, а до людей – “здрастуйте”. Або ще таке: в українській мові відсутнє слово “да”, є слово “так”, так от, щоб відучити неохайну в мові дитину від дакання, придумали приповідку. Відповідаючи хтось із дітей скаже: “Да”. А йому у відповідь: “Да – свиня вуха пооб’їда” (це означає: треба казати українською мовою “так”).
Часте й невиправдане вживання “ну” тут же буде припинене зауваженням: “Не запрягав, то й не нукай”. Неправильне вживання слова “жалко” замість “жаль” спричинить зауваження: “Жалко у бджілки”. І ще: часто діти, які особливо не турбуються про те, як вони спілкуються, замість запитального “Що?” можуть сказати: “Га?” На таке неввічливе “га” відповідь не забариться: “З’їж те, що плига!” Усі ці примовки, як і скоромовки, лічилки, з найменшого віку виховують у дітях культуру спілкування, культуру мови, врешті.
Тож не засмічуймо нашу мову різним непотребом, дбаймо про культуру душі, а відтак – про культуру мови.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)