Від самого свого народження я жив у Харкові. Не дивно, що я вважаю своє місто найкращим. У кожної людини з її рідним містом пов’язані якісь власні переживання, невдачі та перемоги, проте в усіх людей, які мешкають у певному місті, є щось спільне. Якесь неповторне відчуття, неповторна рисочка, вихована їхньою малою батьківщиною.
Я впевнений, що така особливість, така родзинка є і в усіх харків’ян. Коли я бував у інших містах України, я також відчував неповторність самого міста та неповторність їхніх мешканців. Тоді я остаточно впевнився,
Пізніше фортеця розширилась, залишки колишньої стіни можна розгледіти і зараз на так званій Університетській Гірці. Городи та поля мешканців міста знаходилися за межами фортеці, тому Харків поступово збіль шувався. З часом було створено і перші церкви у місті. Найдавніша з них – Свято-Успенський собор (сучасний Будинок органної музики) була збудованії на початку існування міста, проте будівля була дерев’яною і її знищила поже жа.
Пізніше собор вже було побудовано з каменю. Назвою
Невідомо також, чи назва річки Харків м никла від назви міста, чи навпаки – за однією з версій – місто зветься за назвою річки.
Цікаво спостерігати, як протягом такого невеликого проміжку часу стрімко та швидко розвивалося моє місто. Прикладом цього може стати така цікава історія. Коли в Харкові було засновано університеї 11 просили і викладачів з Європи, і вітчизняних професорів. Так ось, професор фі лософії, якого було запрошено, здається, з Німеччини, у своїх щоденники стійно скаржився, що він зазнає страшних незручностей, бо місце його робіні
Тобто університет, знаходиться на великій відстані від його помешкання. А жив він – уявіть собі – на сучасній вулиці Пушкінській, там, де зараз станція метро. Університет, щоправда, знаходився на вулиці Університетський, вибачте за тавтологію, а не у сучасному корпусі.
Тоді університет і місце проживання професора філософії були майже протилежними кінцями міста, а зараз ми можемо сказати, що все це – центр!
Зараз Харків – велике сучасне місто, одне з найбільших в Україні. Але хочеться чомусь розповідати не про факти з історії мого міста: про це написано достатньо книжок та наукових праць, а про щось, чого не можна прочитати у книжках, що я для себе назвав духом мого міста. У Харкові знаходиться найбільший майдан у Європі – майдан Свободи.
Коли на ньому нема ярмарку, який часто проходить у нашому місті, або святкової новорічної ялинки, навіть мешканців Харкова вражає цей величезний простір у центрі нашого міста. Відразу з’являється відчуття свободи (не дарма, мабуть, майдан так назвали), відчуття невичерпних можливостей та безлічі шляхів, що лежать перед тобою, – вони уявляються мені такими ж просторими й величними. На майдані Свободи знаходиться і університет, який нещодавно відсвяткував своє 200-річчя. До речі, в чомусь дух Харкова зумовлюється і великою кількістю учнів та студентів.
Мабуть, саме тому, незважаючи на свій вік, Харків душею – молоде місто, принаймні таким я відчуваю його.
Але неправильно вважати, що дух Харкова знаходиться тільки у центрі міста, на головних його вулицях і площах. Дух Харкова ховається також у затишних невеличких двориках, кожен з яких живе своїм життям, має свої таємниці. Дух Харкова відчувається також і на широких проспектах, що пролягли через усе місто, і в лісопарку, де стоять у задумі старі дерева. Дух Харкова десь у лабіринтах метро, яким поспішають люди у своїх справах.
А головне, дух Харкова дивиться на світ очима його мешканців…