Душа народу
Куди поділися римляни? Рим стоїть на місці, Вічне місто зберігає витвори стародавніх часів, але римлянин не йде вулицями. Тут живуть італійці.
Римлян нема: вони втратили свою латину, свою мову, змінили її на іншу, хоч і близьку, проте іншу – і народу не стало.
Нещодавно читав, що вчені спостерігали за людиною в момент смерті, і помітили, що цієї миті людина втрачає сім грамів ваги. І дійшли висновку, що то і є маса душі. Непомітна втрата, але то втрата життя. Так і римляни залишили по собі міста, винаходи, шедеври архітектури
Отже, можна втратити все – землю, волю, майно, розсіятися світом і залишатися живим народом, доки збережена мова, душа народу. Хочеш зберегти народ – бережи мову.
Проте деякі люди вважають, що берегти – то значить заховати кудись і в жодному разі не користуватися скарбом. Через це у повсякденному житті вони спілкуються за допомогою дивного жаргону, більша частина якого – це іноземні або “інтернаціональні” слова. Зараз спостерігається засилля англійських слів.
Замінюються навіть існуючі “рідні”
Берегти не означає цуратися чужих слів і висловів, якщо вони вже існують. Треба тільки знати, коли, чому, навіщо і де їх застосовувати. Як на мене, вирази типу “піпл схаває” – це наруга над душею народу…
Тим паче, що коїться саме тим, хто повинен її берегти.
Микола Заболоцький закликав:
Не позволяй душе лениться!
Чтоб воду в ступе не толочь,
Душа обязана трудиться
И день и ночь, и день и ночь.
Так само повинна щоденно працювати і мова: називати нові явища і поняття, що з’являються у нашому житті, конкурувати з іншомовними словами і перемагати їх. Входити до словникового складу інших мов. Так, наприклад, як слова “парубок”, “хлібороб” “прижились” у російській мові. Ніхто вже не згадує, що слово “дах” німецьке за походженням.
Отже наша душа – наша мова.