Дивосвіт прадавніх слов’ян
Здавна в Україні, багатій на хліб та усяке зело, землі, кожна травинка, билинка, тварина чи домашня худоба промовляла до людини близькою і зрозумілою мовою. Від дощу, сонця залежало головне в житті стародавнього та далекого пращура-слов’янина. Тому й намагалися наші далекі предки жити в мирі і злагоді з природою, яку по-справжньому і обожнювали, і боялися, і боготворили.
Тому й наділяли явища природи людськими рисами: розумом, добротою, злом, підступністю.
Грози та битви грізний бог – так можна назвати
Він “подарував” землеробам ковальське знаряддя, “навчив” їх розпікати в горнилі залізо та кувати з нього зброю. Цим він нам нагадує грецького героя Прометея, який у давньогрець ких міфах приніс людям вогонь і навчив ним користуватися. А ще Сварога ми впізнаємо у казці про Кирила Кожум’яку, який оборонив людей від страшного змія, запряг його в плуг і проорав величезну
Освячення й боготворіння Сонця збігалося з пошануванням Дажбога, сина Сварога. Великої честі заслуговувала людина, яку порівнюва ли із сонцем. Коли ми щедруємо на старий Новий рік, 13 січня, то співаємо: “ясне сонечко – то господиня, ясен місяць – то господар, ясні зірки – то його дітки”.
Богом живої природи був Ярило, кохання – Лада, що й досі у слові “лад” уособлює злагоду і мир між людьми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)