До Сонця завжди була прикута увага наших пращурів. Без сонця погано, сумно, прохолодно. Сходу сонця чекали, раділи його появі на небі.
Образ Сонця наділяли людськими рисами і людськими звичками.
У деяких легендах Сонце, Місяць і зірки були однією великою родиною. Ясен Місяць – пан господар, красне Сонце – дружина його, дрібні зірки – діточки. Про це ще й досі можна почути в різдвяних колядках. Інші легенди розповідають про Сонце і Місяць як про сестру і брата.
Наші пращури вірили, що вранці Сонце прокидалося, вмивалося, виходило
Одна з давніх легенд розповідає про те, як Сонце викрало собі за дружину земну дівчину. Брат пішов шукати свою сестру. Він довго блукав і нарешті дійшов до помешкання Сонця. Сестра боялася, що Сонце спалить її брата. Господар, повернувшись додому, навіть не розгнівався.
Він поскаржився на свою долю і запропонував гостеві замінити його на небі наступного дня. Юнак погодився. Вранці Одягнув золоті ризи й поліз на небо.
Однак він виявився таким незграбним, що заподіяв Сонцю
Цією легендою наші пращури підкреслювали значущість Сонця. Його роботу не може виконати звичайна смертна людина.