Сонце як основа життя прадавніх українців

До Сонця завжди була прикута увага наших пращурів. Без сонця погано, сумно, прохолодно. Сходу сонця чекали, раділи його появі на небі.

Образ Сонця наділяли людськими рисами і людськими звичками.

У деяких легендах Сонце, Місяць і зірки були однією великою родиною. Ясен Місяць – пан господар, красне Сонце – дружина його, дрібні зірки – діточки. Про це ще й досі можна почути в різдвяних колядках. Інші легенди розповідають про Сонце і Місяць як про сестру і брата.

Наші пращури вірили, що вранці Сонце прокидалося, вмивалося, виходило

з-за обрію, по високих драбинах вилазило на небо, пливло у блакитному просторі. Вдень воно не спало, прискіпливо оглядало свої володіння.

Одна з давніх легенд розповідає про те, як Сонце викрало собі за дружину земну дівчину. Брат пішов шукати свою сестру. Він довго блукав і нарешті дійшов до помешкання Сонця. Сестра боялася, що Сонце спалить її брата. Господар, повернувшись додому, навіть не розгнівався.

Він поскаржився на свою долю і запропонував гостеві замінити його на небі наступного дня. Юнак погодився. Вранці Одягнув золоті ризи й поліз на небо.

Однак він виявився таким незграбним, що заподіяв Сонцю

багато шкоди. Довго потім господар неба лагодив розтрощену драбину і порався у своєму господарстві. Засумувало Сонце, тиждень не з’являлося на небі.

Цією легендою наші пращури підкреслювали значущість Сонця. Його роботу не може виконати звичайна смертна людина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сонце як основа життя прадавніх українців