Твердження народної моралі й внутрішньої краси людини в п’єсі “Наталка Полтавка”

Доброта – більша або менша, а те й мізерна, але доброта. Щирість – може, і ледь цинічна, коли Мова йде, про хабарі, але відверта. Отже, всі герої втілюють у собі найвищі прояви народної моралі. Хоча в образі головної героїні, безперечно, ярчайшее прояв внутрішньої краси людини

Наталка – чесна, скромна полтавська дівчина. Вона щиро полюбила Петра й чекає його, хоча як важко їй доводиться в житті. Вона здатна, роботяща. Але найкраще про її щиросердечну красу можна сказати словами виборного: “Золото – не дівка!..

Крім того, що гарна,

розумна, моторна й до всякої справи дотепна – у неї добре серце, як вона поважає матір свою; поважає всіх старших себе; яка трудяга, яка рукодільниця…”. Розум і кмітливість Наталки найбільше виявляються в її розмові з возним. Які точні й дотепні відповіді дає вона, проста селянська дівчина, цьому освіченому хвалькуватому чиновникові: “знайся кінь із конем, а віл з волом”, “шукайте Собі, панові, у городі панночки…”.

А як Наталка любить свою матір, що для неї найбільш дорога й найкраща у світі! Вона погоджується на всі, щоб заспокоїти стару неньку, щоб не бачити її сліз, Хоча при цьому сама страждає.

Проте, коли вирішується її доля, Наталка діє сміло й рішуче.

В образеи головної героїні Котляревский втілив народний ідеал української жінки, її моральної краси. Проходять року, але в істоті своєму цей ідеал залишилася без змін, тому що духовне багатство, чистота й чесність, працьовитість і сердечність із часом не старіють, тому що є загальнолюдськими й вічними. Першими в ряді жіночих образів трудівниць створених в українській літературі, був образ Терпелихи – бідної жінки із мріями про кращу долю, добробут, зі стійкими принципами народної моралі. Своєрідним характером наділений Петро.

Він надзвичайно чуйн і вразливий, але не здатний боротися за своє щастя, оскільки боїться, що нанесе улюбленої ще більших неприємностей. Це людина покірний і вихований на кращих принципах християнської моралі

Неординарним персонажем є й Микола. Ненав’язливо, але наполегливо він допомагає закоханим вибороти своє щастя, жартами піднімає їхній дух і настрій. Він уміє хвалити людей за добру справу, установити згоду між вороже настроєними людьми: “От таке-те наші полтавци!

Коли справа піде, щоб добро зробити, то один перед другим хапаються”. У вуста героя Котляревский вкладає власні роздуми про національний народний характер

Навіть у негативному образі возного авторові вдалося показати риси позитивні. Людина, що здатна на любов, уже людина. Людина, що міг бути щасливим, але з жалю, і співчуття, не пішов до мети по головах, справді людин. Якщо возний, прагне виправдати свої вчинки, говорить про їх – це означає, що його мучить совість, отже, ще живаючи совість

Суперечливою й неоднозначною особистістю є також виборний. Він добродушний, не позбавлений гумору, спостережливий дотепний, гострий на слово. Але при цьому Макогоненко – “хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається…” – недальновидн і малоосвічений, може бути й жорстоким, тому що вже спробував влади.

Але десь у глибині душі він ще має совість, тому, побачивши, що заварилося з його допомогою, він починає рятувати положення, уміє зм’якшити біль, утішає возного. Образ возного типовий. У ньому драматург зібрав і талановито узагальнив самі корінні риси сільської верхівки

И. П. Котляревский правдиво і реалістично відтворив картини народного життя, сміло вивів на сцену простих звичайних людей, показавши їхню моральну красу. Тому п’єса ” Наталка Полтавка ” “упевнено переступає рубежі століть є перлиною української й світової літератури


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Твердження народної моралі й внутрішньої краси людини в п’єсі “Наталка Полтавка”