У зображенні дійсності, яке дають твори літератури, важливу роль відіграють спеціальні засоби образності мови. Вони допомагають письменникові втілити в словесну форму конкретні уявлення про предмети і явища, своє ставлення до них. Це завдання виконують не тільки слова і словосполучення, вжиті у прямому значенні, а також слова і вислови, вжиті у переносному значенні, які називають тропами. В основі тропа лежить перенесення ознак одного предмета, явища, дії на інші.
За допомогою такого перенесення мова художнього твору набуває особливого
Троп (грец. трояоі; – зворот) – слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його “внутрішньої форми”.
Основні різновиди тропів:
- Порівняння – троп, який полягає в поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. (“Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий
Трапляється, що в художніх текстах порівняння вживають у вигляді придієслівного орудного відмінка: “Кришталь, кришталь… і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем” (О. Зуєвський); Алегорія – передавання абстрактної ідеї (поняття, риси характеру тощо) за допомогою образу. На відміну від багатозначного символу, значення алегорії однозначне і відділене від образу; зв’язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лисиця уособлює хитрість, змія – підступність); Алегоричний образ (гр. “іносказання”) – усе зображене має переносне значення. Основне в алегоричному образі те, що він відтворює якусь сторону життя за подібністю. Алегоричними є байки (можуть бути і ліричні твори).
Алегорична мова дістала назву “езопівської”; Символ (гр. “умовний розпізнавальний знак”) – споріднений з алегорією троп. Символ – образ умовний. Розвинулись символи з усної народної творчості на основі паралелізму: червона калина – дівчина; сокіл – парубок; Метафора – слово чи словосполучення, що розкриває сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю (час летить, сонце сміється; “факіл неба цвіте глечиками хмар” – В. Голобородько); Уособлення (персоніфікація) – образний вислів, у якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище. (“Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою” – Т. Шевченко); Метонімія – це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов’язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.
Наприклад, такий вислів, як “весь театр аплодував”, містить у собі метонімію, виражену словом “театр”. Це слово вжите тут не у прямому, а в переносному значенні, оскільки, кажучи так, ми маємо на увазі те, що аплодував не театр, а глядачі, які в ньому перебували. Метонімію часто ототожнюють з метафорою або розглядають як її різновид. На відміну від метафори, метонімічне зіставлення предметів відбувається не за ознакою їх подібності, а за ознакою їх суміжності, тобто належності до одного кола явищ, до понять одного порядку, пов’язаних часовими, просторовими, причинно-наслідковими та іншими відношеннями; Синекдоха – один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ.
Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо; Перифраз (гр. “опис, переказ”) – це такий образний вислів, у якому назва предмета чи явища замінюється описом його ознак. (Наприклад: замість “Т. Шевченко” можна сказати автор поеми “Наймичка”)-, Оксюморон (гр. “нісенітниця”) – поєднання слів протилежного значення – літературно – поетичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення (живий труп, холодне полум’я); Епітет – один з основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати його новим емоційним чи смисловим нюансом (Д. Чередниченко: “Покличу тебе / До зеленого шлюбу”), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні.
Цим він відрізняється від звичайних означень (“зелений листок”). Крім оригінальних, авторських, епітетів (Олег Ольжич (Кандиба): “скам’янілі дні”), у художніх творах з’являються і постійні епітети (“ясні зорі, тихі води”). Найчастіше епітети виражаються прикметниками. Але бувають і епітети-іменники, зокрема прикладки (сестра-голу – бонька. хлопці-молодці); Гіпербола – навмисне перебільшення для посилення виразності й підкреслення сказаної думки. Наприклад: я говорив це тисячу разів або він ходить з черепашачою швидкістю; Літота – різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), у якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища (бабуся “малесенька, ледве од землі видно” – оповідання Марка Вовчка (М.
Вілінської) “Сестра”).
(2 votes, average: 3.50 out of 5)