У творчому доробку Миколи Куліша “Патетична соната” – це єдиний твір, у якому письменник звертається до трагічних сторінок громадянської війни в країні – періоду національного розбрату, оманливих ілюзій, невдалих пошуків політичних ідеалів, а ще – наївної віри в соціальну гармонію.
Оповідь у драмі побудована у формі новел-спогадів головного героя – поета і мрійника Ілька Юги про його складний, з трагічними наслідками шлях у революцію Він став згубним не тільки для розстріляної ним у підвалі коханої жінки, а й для нього
Перед глядачем постає двоповерховий будинок, на першому поверсі якого мешкає учитель Ступай-Ступаненко з донькою Мариною, поверхом вище – затятий монархіст генерал Пероцький із сім’єю, мансарда віддана бідному студентові Ільку Юзі та безробітній модистці Зіні. І, нарешті, темний підвал – місце для найбезправніших соціальних низів, робітника Оврама, що повернувся з фронту безногим інвалідом, та його дружини Насті.
Оврам і Настя приєднаються до “борців за щастя трудящих”, щиро сподіваючись на майбутнє справедливе суспільство. Вони – ідеалісти-мрійники, які стали заручниками фальшивої ідеї, перетворилися на знаряддя пролетарської диктатури, яка зрештою знищила і їх самих. Таким у “Патетичній сонаті” є й Ілько Юга.
Проблеми – “кохання і революція”, “інтелігенція і революція”, “почуття і обов’язки” – проходять через світосприйняття цього героя, через його вчинки. Крізь “квадратне віконце, замкнуте зоряним небом”, він хоче бачити світ ідеальним, не таким, яким він є насправді.
Слухаючи музику Бетховена, яку виконує жінка його мрії – красуня Марина, юнак-ідеаліст намагається вірити в “Петрарку і вічну любов”, сповнений ілюзій, шукає “країни вічного кохання”. Як гуманіст, Ілько спочатку не сприймає того жорстокого світу, над яким “полощеться прапор боротьби”. Живе цей ідеаліст своєю чистою любов’ю до Марини, пишучи їй один за одним невідправлені листи.
Однак жорстока дійсність зводить поета-романтика з “дороги кохання” на “дорогу революції”. Захоплені ідеєю класової боротьби, нові друзі Ілька повели його за собою як вихідця з соціальних низів у вир революційних потрясінь. Ще й далі вірячи в “Петрарку і вічну любов”, Ілько намагається поєднати “огнегривого коня революції” з любов’ю до Марини.
Заради кохання він навіть допомагає звільнитися з-під арешту класовому ворогу – корнету Андре Пероцькому. Рано чи пізно Ілько має відповідати за свій вчинок перед революційним трибуналом. Вірний революційній присязі, юнак вимагає, щоб його заарештували. Ілько просить останньої зустрічі з Мариною – щоб власноручно виконати вирок над колишньою коханою.
У драмі Микола Куліш зобразив своєрідну “ідейну” еволюцію Ілька Юги. З наївного мрійника-ідеаліста, з проповідника “вічної любові” він поступово перетворюється на заручника революційного фанатизму. Підпорядкувавши себе класовій солідарності, Ілько не вільний у своєму виборі.
Отже, перед нами повний крах особистості.
Про Ількове падіння Марина так каже перед розстрілом: “Ми ще не знаємо, хто ми і де наш шлях в історії, а ви пропонуєте зректися себе заради соціалістичних експериментів і бути матеріалом для лабораторії. Яка трагедія!”.
Відображаючи жахливі сторони класової боротьби, драматург в образі Ілька Юги показав трагедію людини, яку жорстокі реалії революції збили на криваву стежку братовбивства, в якій знищили найсвітліше і найсвятіше – причетність до роду й нації.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)