Юрій Яновський став відомим саме завдяки роману “Вершники”, який був написаний ідеологічно правильно, тобто віддавав хвалу більшовицькій партії. Особливість цього роману – це своєрідність його будови: він складається з окремих новел. Та через всі новели червоною ниткою проходить тема трагедії українського народу, яка полягає в занепаді загальнолюдських цінностей, розпаді роду, родини заради якихось нових реалій життя.
Ця страшна трагедія яскраво розкрита на прикладі роду Половців. Біда їхня в тому, що вони були “одного роду
Це була справжня битва, притаманна громадянській війні, бо брат ішов на брата, батько на сина, а друзі, які виростали пліч-о-пліч, сікли один одного шаблями.
Першим на полі бою свою голову зложив Андрій Половець, який командував загоном добровольчої армії генерала Денікіна. Загинув він від руки свого ж брата Оверка, який з дивною жорстокістю захищає петлюрівські ідеали. І неможливо повірити, що це той чоловік, який “по просвітах в Одесі на театрі
Чи це не трагедія?
Але бій на цьому не закінчується, ланцюг смерті пов’язує дедалі більше людей. До них потрапляє і сам Оверко, вбитий братом Панасом, який бажав установити в Україні анархію. Та Панаса також настигає доля у вигляді комуніста Івана Половця.
Крові на своїх руках уникає лише Сашко, який ще надто малий, щоб висловлювати будь-які тверді переконання та ідеали.
Із першого погляду у творі все правильно і зрозуміло: він оспівує перемогу червоного прапора, героїзм комуністів. Але не це бажав висловити автор.
Ключовою для розуміння цілі автора є сцена похорону Андрія та Оверка. “У всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав”, – це тому, що над людьми панує жорстокість.
Яновський використовує всі засоби, щоб підкреслити безглуздість цієї кривавої різні. Він не мав змоги говорити про це відверто, але й не вважав таку братовбивчу війну закономірною. Цей роман – це докір письменника сучасникам і попередження нащадкам.