Трагедія рідного краю у драмі Лесі Українки “Бояриня”

О воля, найясніша ти в темниці!

Д. Байрон

У драматичній поемі “Бояриня” Леся Українка звернулася до складних, суперечливих подій II половини XVII століття і висвітлила їх в основному на тлі сімейного життя, звичаїв, побуту козацької старшини та російського боярства.

Оксана – дочка козацького старшини Олекси Перебійного, чахне в Москві від туги за рідним краєм, від моральної атмосфери, яка панує серед московських сановитих людей, серед боярства, від тих рабських звичаїв, які принижують жінку, уярмлюють її і ображають людську

гідність. Вона болісно переживає постійне приниження свого чоловіка Степана, який змушений догоджати боярам, остерігатися доносів, витанцьовувати гопака перед царем, бути улесливим, хитрувати, носити чужу одежу і змушувати свою дружину сповідувати чужі для неї звичаї й обряди. Оксана усвідомлює, що ця недостойна козака поведінка Степана зумовлена політичною ситуацією, яка склалася на Україні, зокрема домаганнями гетьмана Петра Дорошенка звільнити Україну від надто деспотичної опіки царського уряду й бояр.

Тому компроміс Степана з власною совістю, попирания ним самим своєї людської гідності та честі боляче

ранять її. А тут ще криваві чвари на рідній стороні, хоча вона готова навіть сприйняти в ім’я визволення України і спілку гетьмана Дорошенка з татарами, яка принесла стільки горя і сліз її народові. Степан просить:

Схаменися!

Ти ж так боялася розливу крові,

А ся війна найпаче братовбійна,

Що Дорошенко зняв на Україні,

Тож він татар на поміч приєднав

І платить їм ясирем християнським.

Оксану плюндрування України тяжко ранить, але вона і тут, у Москві, почуває себе, немов у татарському полоні. І Степанові дорікає:

Ти хіба не ходиш

Під ноги слатися своєму пану,

Мов ханові? Скрізь палі, канчуки… холопів продають… Чим не татари?

Для Оксани татари асоціюються з невільництвом, з наругою над людиною, над її гідністю і честю. Вона почуває себе вільною людиною, але кріпацтво незабаром з’явиться на Україні. Тому їй осоружна Москва, бо вона мови не знає, і звичаїв тутешніх не сприймає, і болить їй приниження коханого Степана. Але Степан мусить терпіти це приниження, бо тут, при боярах, при цареві він може хоч чимось допомогти своїм землякам:

От саме

Я маю до царя супліку нести,

Що люди з України привезли, – жаліються на утиски, на кривди…

Ці утиски і кривди чинили московські бояри. Гетьман Петро Дорошенко намагався якось об’єднати розчварену Україну, та цього йому досягти не вдалося.

Леся Українка знала історію України і на цій складній історичній ситуації зуміла створити психологічно переконливу, правдиву драматичну колізію, де показала трагедію рідного краю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Трагедія рідного краю у драмі Лесі Українки “Бояриня”