П’єса Івана Котляревського “Наталка Полтавка” є просвітительською. Ми бачимо, як автор співчуває простим людям, уболіває за них і по-особливому ними захоплюється, бо в своїх героях із народу він показує щиру людську вдачу, усі її невичерпні можливості. Так автор наділяє своїх героїв найкращими рисами характеру, утілює в них тільки позитивне, тим самим доводячи, що український народ є розумним, дотепним, високоморальним. Дійсно, “не багата і проста” дівчина Наталка виділяється своєю людяністю і порядністю, всіх шанує і поважає,
Наградив бог Терпелиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, – яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”. Така дівчина не може не зважати на материні сльози, коли та бідкається і докоряє Наталці за небажання виходити заміж.
Вона погоджується вийти за першого ліпшого, хоча знає, що буде нещасливою з нелюбом. Саме цей вчинок показує готовність української дівчини на самопожертву
Тому для Наталки її “добре ім’я” є найбільшим багатством, за що “всі матері приміром ставлять її своїм дочкам”. Ця дівчина вірна у коханні, незрадлива серцем: “Петре! Петре! Де ти тепер?… Вернися до мого серця!
Нехай глянуть очі мої на тебе…” Вона дотримується етики спілкування з людьми: добродію, пане возний, здорові були, Бог з вами; воля ваша… Матір називає на Ви (на знак великої пошани): “Не плачте мамо! Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж…” Образом Наталки автор доводить, що народна етика торжествує, цим самим ставлячи простих людей на високий п’єдестал людяності, порядності, щирості.