Образ Наталки – це образ простої і чесної, роботящої і розумної української дівчини. Словами виборного у першій дії автор відкриває завісу над минулим Наталки. Колись вона з батьками жила в Полтаві, а її дитинство минало у товаристві “якогось сироти Петра”, що його Терпили прийняли “за годованця”.
Та невдовзі їх спіткало горе: старий Терпйло пропив гроші та прогайнував свое добро. Коли ж він дізнався, що Петро хоче одружитися з Наталкою, не дав свого благословення і навіть вигнав Петра а двору. Невдовзі старий Терпйло помер,
Словами пісні Наталка про себе каже: Не багата я і проста, нечесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду. Для Наталки – “бєзпомощної сироти”, найбільшим багатством є “добре ім’я”, що свідчить про її скромність, самоповагу. Однією з важливих рис характеру Наталки є працьовитість. І це зрожуміло не лише з її слів, що вона не соромиться буденної селянської роботи – прясти, шити, носити воду, – а й з того, що вперше перед глядачем Наталка виступає
Наградив бог Терпилиху дочкою. Крім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе, яка трудяща, яка рукодільниця, Що й себе, і матір свою на світі держить”. А згодом, у розмові з матір’ю і Наталкою, виборний доповнює цю характеристику: “Об розумі і добрім серці Наталки нічого і говорити, всі матері приміром ставлять її своїм дочкам”.
Кохання Наталки до Петра чисте, глибоке і самовіддане. За словами виборного, вона Петра “без душі любить, через його всім женихам одказує”. А сваталися до Наталки і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, і “многії другії”, та вона всім відмовляє, хоча мати і не схвалює цього. На материні докори Наталка відповідає: “Лучче посивію дівкою, як піду за таких женехів.
Нехай вони будуть розумні, багаті, письменниші од нашого возного, та коли серце не лежить до їх і коли вони мені осоружні!” Наталка прагне жити за велінням серця: “Серце не вважає, кого раз полюбить, з тим і помирає”. Проте дорікання та сльози старої, убитої недолею матері змушують Наталку піти на самопожертву заради неї. “Добрадитина” – так Терпилиха характеризує Наталку. І саме доброта серця допомогла їй знайти вихід із складного становища, коли кохання до Петра в її душі поєдналося з повагою до рідної матері – найдорожчої у світі людини. У її свідомості і в серці відбувається боротьба цих почуттів, і Наталка вирішує вшанувати матір і подати рушники возному, а потім кинутись у Ворсклу. Драма Наталчиного серця розкривається у пісні ” Чого вода каламутна”: Мене ж мати та ве била – самі сльози ллються; Од милого людей нема, од нелюба шлються.
Прийди, милий, подивися, яку терплю муку! Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку. Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти. Почуття людської гідності, самоповаги, розум і шанобливість, рішучість і наполегливість у боротьбі за своє щастя – риси характеру, властиві Наталці. Образ Наталки в цілому сприймається через її дії, вчинки, а також через мову: просту, проте лексично багату, лірично-пісенну. Наталка Полтавка – перший у новій українській літературі позитивний, реалістично змальований образ жінки-селянки.
Народжена генієм Котляревського дівчина з Полтави стала типовим образом гарної і щиросердної української дівчини, яка втілює в собі найідеальніші для народу моральні риси: розум, доброту і щирість серця, красу і відчуття власної гідності, шанобливість і працьовитість, чесність, слухняність тощо. Образ Наталки став класичним в українській літературі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)