Твору Горького звичайно ділять по тематичному принципі – про Росію й Італію. Матеріал, дійсно, різний. Але принциповий підхід до нього – загальний.
Видимо, не випадково оповідання обох циклів створені частково паралельно.
Для видання “Казок” в 1919-1920 роках Горький (від імені редакції) написав вступ, де є дуже важлива думка: “Ми любовно доглядаємо за квітами, ми полум’яно любимо безліч інших прекрасних бесполезностей, таких же, як квіти, і от за душею людини, за серцем його,- не вміємо ми так ласкаво доглядати, як варто було
Художника захопив вічне питання – про взаємодію первинного, людською природою закладеного, і вторинного, соціально нав’язаного. Тільки результати таких спостережень у Росії й Італії не збігалися
“Казки про Італію”, по горьковскому визначенню,- казки про життя. У поточних подіях цієї країни, у її побуті й звичаях, і національному характері народу письменник знайшов ясну перспективу для реалізації своїх ідеалів. Правда, пізніше
Народні традиції проясняють мрію, а вона дозволяє вірно судити про минулому, непохитно триматися в поточних подіях. Згуртованість, активність позиції надає “молодої демократії” Італії впевненість у спільній роботі й боротьбі за щастя. Такий оптимістичний висновок виникає начебто у зв’язку із суспільними діяннями трудящих (страйками, будівництвом тунелю). Але Горький не був би Горьким, якби він тим і обмежив своє розуміння прогресивної культури.
Досить незвичайно визначив він її в листі А. М. Коллонтай (1911), “нові запити життя, відношення до жінки й т. д.”.
В “Казках” темні початки перемагає кожна сильна людина – у любові, служінні красі. У цьому змісті мужня й палка Нунча, що завойовує свого улюбленого, або матір, що рятує сина,- не менш значні. Труднощі подолання й радість здійснення як джерело причетності вічно прекрасній природі – тут теж крок до прийдешньої гармонії.
Письменник як би обіймає єдиним поглядом яскраву, радісну італійську землю: “море блищить немов шовк”, сонце “творить казки” – і бачить єднання з нею людини. Всі разом люди зживають страх, слабість, душу, “стислу темною скорботою”, думка, “знівечену протиріччям”.
У циклі “По Русі” немає настільки мажорно озвучених картин, переможних настроїв і інтонацій. Тут царює мудрий і тверезий аналіз дійсності. Минаючий пильно спостерігає кожної людини, щоб “заглянути в глибину душі, де живуть незнайомі думки, нечувані слова”.
Напружений процес пізнання розкриває перед читачем достаток неповторного людського досвіду й суть його осмислення. Зміст кожного оповідання тому розширено в часі й просторі: сповіддю зустрінутих героєм-оповідачем людей, його власними асоціаціями й роздумами. Та й кожна об’єктивна замальовка таїть у собі суб’єктивний акцент. Навіть пейзаж як би виражає вищу мету того, хто ним любується.
Минаючий уражений буйною силою: “Ожила вся величезна земля до весняних родів, потягується, високо здіймаючи кошлаті вологі груди, хрумтять її кості…” А закінчується картина вольовим спонуканням: “простягнути б руку, владно покласти неї на гору, на берег і сказати: “Коштуй, поки я не дійду до тебе”. Земна міць прекрасна сама по собі. Покликана ж вона передати бажання минаючі знайти свій берег у розливі стихії й труднощі цього пошуку
Виразне слово оповідача підкоряє собі наші емоції. Відразу створюється болісне відчуття: повсюдно принижені справжні достоїнства миру. “Людське життя” нагадує “гарну пісню, кривдно зіпсовану безголосим, глухим співаком. “Безглузда туга” осідає не тільки в маленьких городках, а на берегах вільних річок. Багатьох своїх співрозмовників минаючий знову йменує “невдалими людьми”: вони вдумливі, мають “ємну душу” і одночасно холодно замкнуті, свавільні, цинічні. Усюди марнується, опоганюється споконвічно прекрасне.
Але адже такий погляд не просто критичний. Він зобов’язує задуматися про погашеному кимсь світлі, про ніколи, що звучала мелодії. У багатьох оповіданнях, завдяки гострій увазі, на якийсь момент “відновлюється” природна сутність людини, він як би заново оживає, хоча й ненадовго.
Мрія про красу виражена відкрите. Тому з особливим емоційним підйомом розказано про сильні натури, людей світлої думки. Удалині від батьківщини Горький прагнув осмислити протиріччя й можливості росіянці життя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)