Події повести відбуваються в останні дні війни. Вертаючись додому з госпіталю, а не на фронт, один з головних героїв повести Андрій Гуськов стає дезертиром. Перебуваючи в госпіталі після поранення, він мріяв про те, як повернеться додому, і був повністю впевнений, що на фронт його більше не пошлють. Ішов 1944 р. Однак всієї його надії на повернення валять, і він зважується на розпачливий крок. “Усього себе, до останньої краплі й до останньої думки, він приготував для зустрічі з рідними – з батьком, матір’ю, Настеной – цим і жив, цим видужував
Йому б тільки один^-єдиний денек побувати будинку, угамувати душу – тоді він знову готовий на що завгодно”. Ставши дезертиром, він боїться зізнатися в цьому навіть самому собі й тому йде на поступку перед совістю. Він був готовий, побачивши своїх рідних, загинути на фронті, але поступово величезне бажання жити заглушає слабкий голос совісті.
Він відкривається своїй дружині Настене.
Почуття провини за те, що зробив її чоловік, не дає їй спокійно жити. Вона,
Навіть очікування дитини робиться для неї болісним. Повість закінчується загибеллю Настены, вона не може знайти логічного рішення й викупає своєю смертю провину мимовільної ганьби за тяжкий учинок свого чоловіка.
Чому життя так жорстоке й несправедлива? Андрій – людина без совісті – залишається жити, ! а життя такої прекрасної, чесної, доброї, чистої жінки Настены обривається. Але не тільки Настена стала жертвою жахливого вчинку Андрія, але і його батько. Михеич важко переживає, замикається в собі, передчуваючи недобре, а потім важко занедужує.
У цій повісті В. Распутін показує поступову деградацію людини. Адже Андрій з доброго, люблячого сина й чоловіка перетворюється в незначна тварина. Зроблений вибір впливає на його подальше життя. Стирається грань між гарним і поганим, правильним і неправильним.
По суті, Андрій уже не владний над своїм життям і своїми вчинками, воно пливе за течією.
Андрій, як це ні страшно, відстороняється від своїх близьких, щоб зберегти своє життя. Його не торкають ні смерть дружини, що могла стати матір’ю його дитини, ні хвороба батька. Його турбує тільки власне благополуччя. Андрій, віддалившись від людей, поступово втрачає все людське.
Він навіть намагається вити на місяць, подібно вовкам. Якийсь момент він ще розумів, що віддаляється від нормального життя, але зробити вже нічого не міг. Зовнішні обставини були сильніше, і його волі не вистачило протистояти ім.
Він підкорився.
Жорстокість стосовно навколишнім оселилася в душі Андрія. Він підстрелив козулю й спостерігав за її передсмертною агонією. Дружині ж на це сказав: “Скажеш кому – уб’ю”. Так крок за кроком Андрій опускається усе нижче й нижче.
Так хто ж винуватий у тім, що людина впала так низько: обставини або він сам? Це питання хвилювало багатьох письменників російської літератури. У повісті Распутіна головний герой поміщений у виняткові обставини, обставини війни й винить у них своя безвільність: “Це все Війна, всі вона, – знову прийнявся він виправдуватися й заклинати”. Цими словами він як би знімав із себе всю відповідальність за свої вчинки, перекладав усе на долю.
Таким чином, моральне падіння Андрія не є трагедією. Він сам себе прирік на самотнє існування, змушений Постійно ховатися. Це навіть увійшло в нього у звичку.
Немов дикий звір, що зачув небезпеку, Андрій “підхопився, у мінуту зібрався, звично приводячи зимівлю в нежитловий, запущений вид, заготовлений був у нього відступний вихід… Там, у печері, його не відшукає жодна собака”.
Трагедією же в повісті є загибель Настены. Ця жінка являє собою теперішній російський характер, що втілюється в багатьох героїнях повістей Распутіна. Настена – високоморальна особистість, що почуває свою провину за вчинок чоловіка, але несучий цей хрест.
Вона покінчила із собою, але при цьому морально очистилася. У її душі моральні закони перемогли, як перемагають вони в душі всього народу. Для Андрія ж її самогубство стало ще одним щаблем долілиць, адже він бачив у дитині, якого носила Настена, свій порятунок. І їхня загибель – це покарання за те, що він переступив через всі моральні закони у своїй душі.
Своєю повістю В. Распутін як би говорить “Живи й помни, людина! У лиху, журбі місце твоє поруч із народом. Усякий відступ обертається горем для тебе й твого народу”. Сама назва, звичайно, ставиться до Андрія, тому що так і хочеться додатися: “Якщо можеш жити”.
Але я думаю, що це стосується й кожного з нас. Головне кожному жити чесно, по совісті, без неправди, тоді й суспільство наше буде високоморальним. Знову повернуться до нас неминущі людські цінності: милосердя, Доброта, справедливість. Навчити жити не по неправді й покликана наша література
(1 votes, average: 5.00 out of 5)