Взято з посібника для абітурієнтів “Українська мова” Козацук Г. О.
Диктант 1
Вирощуючи різні квіти вдома чи в садку, милуючись їхньою красою, ми рідко думаємо про те, що плекаємо скарбнички із надзвичайними властивостями. А воно саме так і є, бо квіткові рослини зберігають наше здоров’я, молодість і красу, поліпшують апетит, надають їжі пікантності та аромату. А ще квіти дарують естетичну насолоду, відволікаючи від турбот і стресів, вселяють бадьорість, оптимізм, просто поліпшують наш настрій.
Така універсальність властивостей
Наприклад, багато лікарських рослин – декоративні та пряно-смакові. Чимало овочевих мають гарні квіти та плоди, придатні для використання як спеції, що водночас здатні лікувати. Десятки наших місцевих квіткових
Диктант 2
У тропічній Америці та на Антильських островах є одна рослина з недоброю славою. Вона належить до родини молочайних, яка має у своєму складі чимало отруйних видів. Це марцинела, що здатна вражати людей навіть на відстані: варто деякий час постояти поблизу та подихати її пахощами, як настає глибоке отруєння.
Шкідливі також і її плоди, зовні подібні до наших яблук-ранетів. Бувають чималі жертви, пов’язані з марцинелою. Так, наприклад, під час другою світової війни з корабля, який зазнав аварії в Мексиканській затоці, врятувалося кілька моряків. Діставшись до берега і знемагаючи від голоду, вони побачили дерево з жовтими плодами.
Дерево росло на самому краєчку берега і ніби простягало до них свої віти. Солодкий запах привабив зголоднілих. Тільки завдяки щасливому випадку отруєні моряки були виявлені і відправлені до лікарні. Подібний випадок стався і сто років тому, коли п’ятдесят чотири німецьких моряки отруїлися марцинеловими “яблучками”.
Марцинела має не тільки отруйні плоди. ” Навіть тінь її смертельна!” – мовить давнє прислів’я ( За С. Приходько).
Диктант 3
Весняні води ще не зійшли, вони затопили луки, луги, все Приташання аж до Данилевських горбів. Зелена трава ворушилася в воді, а голубе небо нерухомо лежало в ній, і коли довго дивитися на чисте водяне безмежжя, то здається, що голубий світ перевернувся згори вниз і стелиться під твоїм човном, ще гарніший, ще чарівніший, ніж насправді. Тимкові можна було перетнути річку нижче крученої ковбані і випливти на свій город, але вода така була манлива, тиха і голуба, береги такі зелені і пахучі, повітря таке прозоре і свіже, що він пускав човен за течією і сидів, замріявшись, не відриваючи очей від широководдя, милуючись ним і відчуваючи в серці тихий сум і розпуку. Там, де Ташань робить круте коліно, напроти садиби, – вир. Багато страшних легенд складено про той вир, і Тимко хоч і не вірив у них, проте кожного разу, коли плив Ташанню, обминав страшне місце.
Але зараз зовсім забув про нього і опам’ятався лише тоді, коли човен рвонуло вбік, він перевернувся, холодна вода стьобнула Тимка по самі ніздрі, закрутила його, всмоктуючи в чорну глибину, що в’юнилася під ногами густими русалчиними косами. Тимка стало тягнути вниз, і хто його знає, чим би все закінчилося, та нагодився на ту хвилину Джмелик на човні… Він і врятував Тимка, забравши на своє суденце (За Тютюнником).
Диктант 4
Було це якось: ще юнаком ішов, як звичайно, я по вулиці рідного міста. Все навколо було знайоме, я б сказав, надміру знайоме, адже я тільки й знав, що ці вулиці, будинки на них і людей, серед яких так багато знайомих лиць. І раптом зі мною щось сталося: й досі пам’ятаю той дивний момент, коли все ніби освітилося коротким спалахом і ніби завмерло: люди, будинки, мощений плитами хідник, бруківка, я раптом зрозумів, що все починається для мене звідси, хоч навколо й нема особливої екзотики, а все пронизливо реальне. Здається саме тоді пробудилася моя свідомість – відчуття рідного і раз навік даного. Після того я й почав цікавитись усім, що стосується рідного міста, і цей інтерес не згас і досі, хоч волею долі мені довелося з Житомира виїхати; я живу тут тільки влітку, а в інші пори року хіба навідуюся.
Але місто постійно в мене живе, і я твердо знаю: коли б не мав його в серці, можливо, не існував би як український письменник. Легенда вістить: близько вісімсот вісімдесят четвертого року улюблений дружинник і дорадник князя Аскольда Житомир не захотів підкоритися войовничим русам, що їх привів у Київ князь Олег. Разом зі своїми воїнами лицар відійшов у Деревлянську землю, щоб загубитися серед лісів і незалежно жити між вільного і нікому не підлеглому люду.
Наші предки вміли вибирати місця для поселень, і те, що комонники Житомира обрали собі місцям опілля саме ці горби, нікого не здивує: повз такі місця байдуже не проходять. Отже, як вістить легенда, на високій скелі над рікою Кам’янкою лицар заснував поселення і назвав його власним ім’ям ( За Валерієм Шевчуком).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)