Твір на тему: Моє ставлення до української мови

Любов до рідного краю, до Батьківщини виявляється в любові до рідного слова. Словом рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю. Якщо людина байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирає краса рідної землі, вона втрачає зв’язок з нею.

Людина стає без роду, без племені, котиться перекотиполем у безодню бездуховності й жорстокості, перетворюючись на подобу людини. Але що то значить бути бездуховною людиною? Це просто істота, біологічна істота без серця, без душі.

Ми часто милуємося краєвидами природи. Слухаємо шепіт дерев у саду,

спів птахів у гаю. Бачимо, як журно хилиться колос пшениці на ниві в очікуванні хліборобських рук. Зачудовано спостерігаємо, як квіти ніби вибігають на берег річки й здивовано дивляться на її швидкий плин у невідомість.

Замріяно стоять верби на березі, опустивши зелені коси у воду. Про що вони мріють?

Земна краса завжди прагнула натхненного слова. Воно лишилося в багатющій скарбниці української пісні, казки, легенди, поезії. Хай же вічно звучить музика народного слова. Нехай неповторні його пахощі стануть для кожного з нас найдорожчими і найріднішими.

Саме так я уявляю собі ставлення до рідної мови.

Думка

моїх однокласників була одностайна: людина не може існувати без своєї мови, без культури свого народу.

Я не закликаю всіх одягати національний одяг, – від цього українцем не станеш, але не знати українцям своєї мови просто соромно. Вважаю, що кожен повинен знати мову й пісні своєї бабусі, яка так щиро колись розповідала нам казки, яка вчила співати. Щиро вдячна своїй бабусі за те, що вона прищепила мені любов до рідної мови, до рідної землі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему: Моє ставлення до української мови