Сюжет комедії Шекспіра “Сон у літню ніч”

Дія відбувається в Афінах. Правитель Афін має ім’я Тесея, одного з популярнейших героїв античних переказів про скорення греками войовничого племені жінок – амазонок. На цариці цього племені, Іполитові, і жениться Тесей. П’єса, видимо, була створена для спектаклю з нагоди весілля якихось високопоставлених осіб

Ідуть готування до весілля герцога Тесея й цариці амазонок Ипполити, що повинна відбутися в ніч повні. До палацу герцога є розгніваний Эгей, батько Гермии, що обвинувачує Лизандра в тім, що він зачарував його дочку й підступно

змусив неї полюбити його, у той час як вона вже обіцяна Деметрию. Гермия зізнається в любові до Лизандру. Герцог повідомляє, що за афінськими законами вона повинна підкоритися волі батька.

Він дає дівчині відстрочку, але в день молодика їй прийде “або вмерти / За порушення батьківської волі, / Иль обвінчатися з тим, кого він вибрав, / Иль дати навік у вівтаря Діани / Обітниця безбрачья й суворого життя”. Закохані домовляються разом бігти з Афін і зустрітися наступної вночі в найближчому лісі. Вони відкривають свій план подрузі Гермии Олені, що колись була улюбленої Деметрия й дотепер любить його жагуче. Сподіваючись

на його подяку, вона збирається розповісти Деметрию про плани закоханих. Тим часом компанія простуватих мастерових готується до постановки інтермедії з нагоди весілля герцога.

Режисер, тесля Питер Пигва, вибрав підходящий добуток: “Прежалісна комедія й досить жорстока кончина Пирама й Фисби”. Ткач Никнув Основа згодна зіграти роль Пирама, як, втім, і більшість інших ролей. Починщику раздувальних хутр Френсису Дудці дається роль Фисби (у часи Шекспіра жінки на сцену не допускалися).

Кравець Робін Замірок буде матір’ю Фисби, а мідник Том Рило – батьком Пирама. Роль Лева доручають столярові Миляге: у нього “пам’ять туга на навчання”, а для цієї ролі потрібно тільки ричати. Пигва просить усіх визубрити ролі напам’ять і завтра ввечері прийти в ліс до герцогського дуба на репетицію

У лісі поблизу від Афін цар фей і ельфів Оберон і його дружина цариця Титания сваряться через дитину, якого Титания всиновила, а Оберон хоче забрати собі, щоб зробити пажом. Титания відмовляється підкоритися волі чоловіка й іде разом з ельфами. Оберон просить бешкетного ельфа Пэка (Доброго Малого Робіна) принести йому маленька квітка, на який упала стріла Купідона, після того як він промахнувся “у Весталку, що панує на Заході,” (натяк на королеву Єлизавету). Якщо віка сплячі змазати соком цієї квітки, те, прокинувшись, він закохається в першу живу істоту, що побачить.

Оберон хоче в такий спосіб змусити Титанию закохатися в яка-небудь дика тварина й забути про хлопчика. Пэк летить на пошуки квітки, а Оберон стає невидимим свідком розмови між Оленою й Деметрием, що розшукує в лісі Гермию й Лизандра й із презирством відкидає свою колишню кохану. Коли Пэк вертається із квіткою, Оберон доручає йому розшукати Деметрия, якого описує як “гордовитого джигуна” в афінських одягах, і змазати йому ока, але так, щоб під час пробудження з ним поруч виявилася закохана в нього красуня. Виявивши сплячу Титанию, Оберон вичавлює сік квітки на її віка.

Лизандр і Гермия заблудилися в лісі й теж прилягли відпочити, на прохання Гермии – подалі Друг від друга, оскільки “для юнака з дівицею сором людської / Не допускає близькості…”. Пэк, прийнявши Лизандра за Деметрия, капає сік йому на очі. З’являється Олена, від якої втік Деметрий, і зупинившись відпочити, будить Лизандра, що відразу в неї закохується. Олена вважає, що він насміхається над нею, і тікає, а Лизандр, кинувши Гермию, спрямовується за Оленою

Поруч із місцем, де спить Титания, зібралася на репетицію компанія мастерових. За пропозицією Основи, що дуже стурбований тим, щоб, упаси Бог, не налякати дам-глядачок, до п’єси пишуть два прологи – перший про те, що Бенкетам зовсім не вбиває себе й ніякий він насправді не Бенкетам, а ткач Основа, а другий – що й Лев зовсім не лев, а столяр Миляга. Пустун Пэк, що з інтересом спостерігає за репетицією, зачаровує Основу: тепер у ткача ослина голова. Дружки, прийнявши Основу за перевертня, у страху розбігаються. У цей час прокидається Титания й, глянувши на Основу, говорить: “Твій образ зачаровує погляд Тебе люблю я. Випливай же за мною!” Титания призиває чотирьох ельфів – Гірчичне Зерно, Запашний Горошок, Павутинку й Метелика – і наказує їм служити “своєму милому”.

Оберон у захваті вислухує оповідання Пэка про те, як Титания закохалася в чудовиська, але досить незадоволений, довідавшись, що ельф бризнув чарівним соком в очі Лизандра, а не Деметрия. Оберон присипляє Деметрия й виправляє помилку Пэка, що за наказом свого владаря заманює Олену ближче до сплячого Деметрию. Ледь прокинувшись, Деметрий починає клястися в любові тієї, котру Недавно із презирством відкидав. Олена

Же переконана, що обоє парубка, Лизандр і Деметрий, над нею знущаються: “Порожніх глузувань слухати немає сили!” До того ж вона вважає, що Гермия з ними заодно, і гірко корить подругу за підступництво. Вражена грубими образами Лизандра, Гермия обвинувачує Олену в тім, що вона обмаящица й злодійка, укравшая в неї серце Лизандра. Слово за слово – і вона вже намагається видряпати Олені ока.

Молоді люди – тепер суперники, що домагаються любові Олени, – віддаляються, щоб у двобої вирішити, хто з них має більше прав. Пэк у захваті від всієї цієї плутанини, але Оберон наказує йому завести обох дуелянтів поглубже в ліс, наслідуючи їхнім голосам, і збити їх зі шляхи, “щоб їм ніяк один одного не знайти”. Коли Лизандр у знемозі звалюється з ніг і засипає, Пэк вичавлює на його віка сік рослини – протиотрути любовній квітці. Олена й Деметрий також приспані неподалік друг від друга

Побачивши Титанию, що заснула поруч із Основою, Оберон, що до цього часу вже роздобув дитини, що сподобалася йому,, жалує її й доторкається до її очей квіткою-протиотрутою. Цариця фей прокидається зі словами: “Мій Оберон! Що може нам приснитися! / Мені снилося, що закохалася я в осла!” Пэк за наказом Оберона повертає Основі його власну голову. Володарі ельфів летять.

У лісі з’являються що полюють Тесей, Іполита й Эгей, Вони знаходять сплячих молодих людей і будять їх. Уже вільний від дії любовного зілля, але усе ще приголомшений Лизандр пояснює, що вони з Гермией бігли в ліс від суворості афінських законів, Деметрий же зізнається, що “Пристрасть, мета й радість очей тепер / Не Гермия, а мила Олена”. Тесей повідомляє, що ще дві пари будуть сьогодні вінчатися разом з ними й Ипполитой, після чого віддаляється разом зі свитою.

Проснувшийся Основа відправляється в будинок Пигви, де його з нетерпінням чекають друзі. Він дає акторам останні наставляння: “Фисба нехай надягне чисту білизну”, а Лев нехай не здумає обрізати нігті – вони повинні визирати з-під шкіри, як пазурі

Тезей дивується дивному оповіданню закоханих. “Божевільні, коханці, поети – / Усе з фантазій створені одних”, – говорить він. Розпорядник звеселянь Филострат представляє йому список розваг. Герцог вибирає п’єсу мастерових: “Не може ніколи бути занадто погано, / Що відданість смиренно пропонує”. Під іронічні коментарі глядачів Пигва читає пролог. Рило пояснює, що він – Стіна, через яку переговорюються Бенкетам і Фисба, і тому вимазано известкой.

Коли Основам-Бенкетам шукає щілина в Стіні, щоб глянути на кохану, Рило послужливо розчепірює пальці. З’являється Лев і у віршах пояснює, що він не теперішній. “Яка лагідна тварина, – захоплюється Тесей, – і яке розважливе!” Самодіяльні актори безбожно перебріхують текст і говорять масу глупостей, чим неабияк потішають своїх знатних глядачів. Нарешті п’єса закінчена. Усі розходяться – уже північ, чарівна година для закоханих. З’являється Пэк, він і інші ельфи спочатку співають і танцюють, а потім за розпорядженням Оберона й Титании розлітаються по палаці, щоб благословити постелі молодих.

Пэк звертається до глядачів: “Коль я не зміг вас побавити, / Легко вам буде все виправити: / Представте, начебто ви заснули / И перед вами сни мигнули”.

И. А. Бистрова