Сонет № 121. У цьому вірші В. Шекспір розмірковує над сутністю людини. Для всіх творів поета характерне глибоке розуміння життя: ліричний герой визнає недосконалість людини і власну недосконалість, але не проти того, щоб одні люди засуджували інших за їхні хиби та недоліки. Кожен з нас далекий від святості – це основна думка сонета. І кожна людина має оцінювати власні вчинки сама, керуючись своїм розумінням того, що добре, а що погано.
Часто ті люди, що беруть на себе право судити інших, самі мають викривлене розуміння добра та зла. Сонета
Сонет № 130. Цей сонет якнайкраще ілюструє особливе ставлення ліричного героя В. Шекспіра до його коханої, в ньому зображено образ жінки, що сформувався в епоху Ренесансу. На противагу античним та серед ньовічним звеличенням образу жінки в поезії (яке полягало насамперед у пишних вишуканих
Він не по рівнює її з божеством, навіть більше того – ліричний персонаж стверджує що об’єкт його почуттів – цілком земна постать, але від того його почутій стає тільки палкішим. Автор уникає нежиттєвих, пишних порівнянь, май же відверто говорячи, що сутність почуття не в словах, а в самому почути у щирості, повазі, захопленні. Для того, щоб викликати захоплення у ліричного героя, дівчина не повинна бути напівнебесною істотою з іншою світу: земна краса, притаманна їй, цінніша для нього за будь-які пишні порівняння.
У кожному рядку цього сонета відчувається щире почуття, яке не намагається загорнути у недоречні порівняння чи порожні лестощі.
Сонети В. Шекспіра – неоціненне багатство для виховання людяності
Щирості почуттів сучасної молоді.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)