Історичним прототипом Тимон Афінський з’явився Тимон, що жив в Афінах у період Пелопонесских війн (431-404 р. до н. е.), про яке згадує Плутарх в “Порівняльних життєписах” у біографіях Марка Антонія й Алкивиада. За свідченням Плутарха, Т. не був багатою людиною; відчуваючи потребу, вона звернувся до друзів по допомогу, одержав відмову й зненавидів не тільки їх, але й весь рід людської. Свою ненависть до людей Тимон Афінський виразив в епітафії, що велів вирізати на своїй могилі
У літературі образ Тимона Афінського ще задовго до Шекспіра
Замість помсти Зевс наказує Гермесу збагатити Тимон Афінський і той знаходить скарб. Невірні друзі знову приходять до нього, лестять, намагаючись виманити в нього гроші, але Т.
Для ренесансної літератури Т. А. був персонажем абсолютно негативним, зразком людиноненависництва. Наприклад, Монтень гудить мізантропію Т. А., якої протиставляє інша мета: “спілкуватися з людьми й творити”, а в самоті – мислити, розширювати коло своїх інтересів
У Шекспіра Тимон Афінський – трагічна особистість. Спочатку всією душею любивший людей, стремившийся допомагати їм безкорисливо й розорився внаслідок цього, він в один день пізнає всю людську невдячність, користь і злість. Мир, казавшийся йому світлим, в одна мить стає чорним і ненависним. У гніві він убиває одного зі своїх кривдників, за що його виганяють із Афін.
Трагедію Т. А. визначив його антагоніст у п’єсі, філософ-цинік Апемант: “Ти в житті ніколи не знав середини, тобі ведені лише крайності” (IV, 3).
Багато в чому образ Тимон Афінський схожий з образом Ліра: існує припущення, що ці дві трагедії Шекспір писав практично одночасно, – їх поєднує тема людської невдячності. Але трагедія ТА., за задумом Шекспіра, є також трагедія навколишніх його людей, що змінили своїй людській природі: “Афіни перетворилися в ліс, повний звірів” (IV, 3), а “лютий звір добріше людини” (IV, 1). З особою силою трагізм образа Т. А. розкривається в трьох його монологах: проклін Афін (“Востаннє гляну на місто свій!”, IV, 1), проклін золота (“Метал проклятий, ладь!”, IV, 3), про загальне злодійство (“Усе у світі – злодій!”, IV.3). Але життя в одній тільки ненависті неможлива для людини, і Т. А. умирає, проклинаючи мир, людей і себе самого
Образ шекспірівського Т. А. одержав особливу популярність після того, як в XIX в. на нього звернув увагу К. Маркс. В “Економічних і філософських замітках” (1844) утримується прямий коментар до ТА.: “Шекспір превосходно показав сутність грошей… Це універсальна повія, загальна звідниця”.
Багато критиків з деякою іронією зауважують, що “хоча Маркс, звичайно, став би комуністом і не читаючи “Тимона Афінського”, але те, що він прочитав його, допомогло йому кристалізувати свої ідеї” (Kenneth Muir).
Сучасні дослідники розходяться у своїх поглядах на образ Т. А. Одні вважають його “найбільш развенчивающим ілюзії” і “цинічним” із всіх шекспірівських образів. Інші затверджують, що Шекспір у Т. А. підійшов до неймовірної й незбагненної границі свого трагічного погляду на мир (Флюшер).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)