Світогляд і творчість – традиційна для вітчизняного літературознавства постановка проблеми про визначальний вплив світогляду на ідейну спрямованість художніх творів і сутність літературно-мистецьких напрямів. Соціологізоване літературознавство 30-х XX ст. доводило, що письменник може успішно творити тільки завдяки “прогресивному”, “революційному” світоглядові або всупереч “реакційному”, “ретроградному”. Згодом, у 50-70-х, йшлося про суперечності між політичними та естетичними поглядами у структурі світогляду митця,
Світогляд – це система найзагальніших філософських, естетичних, політичних, етичних, релігійних поглядів людини на світ у цілому, на світобудову і своє місце в них. Світогляд як цілісне розуміння світу і самого себе, можливостей
Співвідношення між різними гранями цього досвіду значною мірою відбивається на зміні літературних стилів і напрямів. Через те пам’ятки художньої літератури – предмет дослідження для істориків філософії, як, наприклад, українські твори XI-XVIII ст. Зорієнтованість цих текстів на універсальні проблеми – взаємини людини і світу, людини та Бога, життя і смерті, добра і зла – вимагає і від літературознавців певного філософського рівня. Протягом XIX ст. визначальною для світогляду українських письменників стає його емоційно-психологічна основа – світовідчуття українського народника, який приховує від цензури свої національні переконання. У літературі XX ст. помітні впливи таких філософсько-світоглядних течій, як ніцшеанство, екзистенціалізм.
На відміну від XVIII-XIX ст., основою для інтелектуально-емоційної рівноваги художнього тексту тут виступає не переживання універсальних істин, а сенс людського буття. Нав’язування письменникові певного світогляду, як це було з марксистсько-ленінським, приводить до штучності й нещирості в літературі, зумовлює розрив між суспільною й художньою свідомістю авторів, породжує трагедію знівечених талантів.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)