Представником передової російської суспільної думки, що виходила за рамки офіційної дворянської ідеології, був М. В. Ломоносов, що показав своєю багатогранною діяльністю, які творчі можливості народу сковані кріпосництвом. Він виступав за прискорення економічного розвитку Росії, бажаючи, щоб вона встала урівень із передовими країнами Європи. Шляхи для цього він бачив у більше повнім використанні природних ресурсів, у розвитку великої промисловості, заснованої на застосуванні досягнень науки й техніки, у росту населення, у полегшенні повинностей
До нас дійшла далеко не вся літературна спадщина Ломоносова, і про його суспільно-політичні погляди ми змушені судити по його одах, “словам” , листам. “Слова” вимовлялися на врочистих засіданнях Академії в присутності двору й попередньо проглядалися президентом і академічною канцелярією, а оди й листи були звернені до імператорів і їхнього оточення. У необразливому за назвою віршованому посланні И. И. Шувалову “Про користь скла” Ломоносов не тільки створює справжній гімн на честь науки, але й малює приголомшливу картину рабської праці й бешкетувань колонізаторів в Америці.
Ломоносов наполегливо вимагав, щоб положення людини визначалося не титулом, не заслугами предків, а його власними справами. Потрібна була поморська “упрямка славна” і велике презирство до “персон високошляхетним” , щоб у листах до всесильного фаворита Єлизавети заявляти, що не має наміру бути блазнем не тільки у вельмож, але й у самого бога.
На погляди Ломоносова вплинули теорія “освіченого абсолютизму” і мужицька віра “у гарного царя” . Не розуміючи, що самодержавство перетворилося в реакційну силу, він покладав надії на реформи зверху.
Буржуазна спрямованість поглядів Ломоносова чітко виступила в питаннях освіти, якому він, як і всі просвітителі, надавав вирішального значення. У галузі освіти Ломоносов висував буржуазний принцип бессословной школи й вимога навчання селян. “В університеті той студент почтеннее, хто більше знає. А чий він син, у тім немає потреби” , – сміло затверджував він і домігся того, що перший у Росії університет став бессословным навчальним закладом, розрахованим на “генеральне навчання” різночинців.
Викладання в університеті російською мовою замість латинського також було продиктовано прагненням зруйнувати станову школу й зробити утворення більше доступним народу.
Ломоносов вимагав заборони всякого втручання церкви в справи науки й освіти. Московський університет, на відміну від всіх університетів миру, на його настійну вимогу, не мав богословського факультету.
Погляди Ломоносова складалися на рубежі двох етапів в історії російської суспільно-політичної думки. Звідси їхня внутрішня суперечливість. Нерозуміння органічного зв’язку між самодержавством, кріпосництвом і відсталістю країни, що пояснює відсутність прямих висловлень проти феодальних порядків, ідеалізація Петра I і його перетворень зближали Ломоносова з Татищевим, Кантемиром, Прокоповичем, Посошковым.
У той же час буржуазна, антидворянська спрямованість діяльності Ломоносова пробивала дорогу російському просвітительству, що народжувалося, і сприяла формуванню антикріпосницького напрямку суспільно-політичної думки.
Пройшло всього кілька років після смерті Ломоносова, як представники цього нового напрямку виступили з відкритою критикою кріпосництва.
Солдатський син, вихованець Академії, що продовжив утворення за кордоном, Олексій Якович Полєнов (1749- 1816 р.) у роботі “Про кріпосний стан селян у Росії” , представленої на конкурс Вільного економічного суспільства, виходив із загальних положень французьких просвітителів. Кріпосницької теорії про споконвічне існування рабства він протиставляв положення про те, що вільні селяни були насильно перетворені в кріпаків. Неможливо повірити, писав Полєнов, щоб вільні люди добровільно “віддали перевагу рабському стану шляхетної вільності й тим вічно себе посоромили, а потомство своє зробили нещасливим” . Селяни, від яких залежить “наше життя, наша Безпека й наші вигоди… втратилися всіх майже пристойних людині якостей” . У них відібрали право власності й змусили працювати на інших, них продають “і більше жалують худоба, ніж людей” , роблячи “человеческою кровию безчесний торг” .
Кріпака Полєнов порівнював з вільним трудівником, що сам розпоряджається плодами своєї праці, працює ретельно, розширює своє господарство, добре одягається й харчується, створює сім’ю, робить товари для продажу, збагачується сам і збагачує державу.
Як і французькі просвітителі, Полєнов затверджував, що кріпосництво приведе країну до загибелі, доведений до розпачу кріпак виступить із рішучим протестом.
Першим критиком кріпосництва в Лифляндии був Иоганн-Георг Эйзен (1717-1779 р.) – пастор у приході Торма, а пізніше професор економії в елгавской Петровской академії Курляндского герцогства. Эйзен написав німецькою мовою велику роботу, у якій доводив, що панщинна праця не тільки непродуктивна, але затримує розвиток землеробства, промисловості, торгівлі й міст. Эйзен пропонував скасувати кріпосництво й віддати селянам у власність їхні земельні наділи. Він познайомив зі своїм проектом придворне оточення Петра III і Катерини II. Імператриця в 1764 р. дозволила Эйзену опублікувати в Петербурзі німецькою мовою частина праці. Эйзен взяв участь у конкурсі, оголошеному Вільним економічним суспільством, на тему про право селян на власність, але його радикальні погляди не зустріли підтримки.
У ряді своїх робіт Эйзен продовжував розробляти питання про скасування кріпосництва в Лифляндии. Однак його надії на реформи зверху не збулися.
Під впливом французької буржуазної революції кінця XVIII в. у Прибалтиці з’явилися ще більш радикальні Твори. Досить прогресивними поглядами відрізнявся валкский, пізніше елгавский адвокат Людвіг Кенеман. В 1790 р. він написав працю “Міркування, вартої уваги” . Після безуспішних спроб опублікувати його він разом зі своїми прихильниками став поширювати цей добуток у рукописних списках.
Кенеман був прибічником Руссо й Марата. Він різко критикував французьку “Декларацію прав людину й громадянина” 1789 р., обурюючись тим, що у Франції горсточка заможних людей захопила владу й видає себе за всі нації, відсторонивши 19,5 млн. французів тільки за те, що вони не мають власності. Кенеман критикував також буржуазне поняття волі відзначаючи, що поки існує майнова нерівність, “природної волі” не буде. Під “природною волею” Кенеман розумів право кожної людини бути ситим, одягненим і не бідувати
(1 votes, average: 5.00 out of 5)