Історичні й художньо-літературні джерела поеми Т. Шевченка “Гайдамаки”

У ряді своїх ранніх творів Шевченко оспівав героїчне минуле українського народу. Поема “Гайдамаки” посідає визначне місце в Творчості поета. “Гайдамаки” написана в видана була вперше окремою книжкою в 1841 році. Присвятив її поет В. 1. Григоровичу, секретареві Академії мистецтв, одному з учасників викупу поета з кріпацтва. Для її написання Т. Шевченко використав наявні тоді праці, а головним чином народні перекази про повстання, які чув поет від старожилів: “Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей…”,

– писав Шевченко у передмові до поеми.

Багато розповідей про Коліївщину чув малий Тарас від свого діда, що був її активним учасником. Згодом Шевченко називав себе онуком гайдамаки. У “Епілозі” поеми Шевченко з глибоким почуттям згадує ті захоплені розповіді діда:

І Столітні очі, як зорі, сіяли, А слово за словом сміялось, лилось: Як ляхи конали, як стріха горіла. Сусіди од жаху, од жалю німіли. І мені, малому, не раз довелось За титаря плакать.

Поет характеризує свою поему як відтворення яскравих розповідей діда:

Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам

тепер розказав.

Під час роботи над поемою Шевченко ознайомився й з деякими друкованими історичними джерелами, пов’язаними з Коліївщиною. Поет скористався ними для характеристики суспільно-політичного ладу Речі Посполитої, конфронтації магнатів і шляхти з королівською владою, зокрема – королем Станіславом Понятовським, діяльності шляхетських конфедерацій та їхньої ролі в спричиненні Коліївщини. Шевченко ознайомився з романом польського письменника М. Чай-ковського “Вернигора” і взяв з приміток до нього деякі подробиці для відтворення епізоду захоплення гайдамаками Умані, зокрема – вбивства Гонтою своїх синів.

Але вони виявилися неточними. Гонта не вбивав синів, та й мав не двох, а одного сина. Для реакційних дворянських письменників і істориків характерне було негативне трактування Коліївщини. Гайдамаки для них – “злодії”, “розбійники”, “криваві бунтівники”, що заплямували себе жорстокою розправою над панами.

Шевченко рішуче відкинув подібний погляд на повстанців. У основу поеми він поклав оцінку Коліївщини й гайдамаків, висловлену в народнопоетичних джерелах-перека – зах, піснях, оповіданнях. Все опубліковане в той час Шевченко читав І :І великим зацікавленням.

Це ” Історія Малої Росії” Д. Бантиш-Каменського, “Історія Русів” невідомого автора, “Історія королівства польського” та ряд інших праць.

У “Епілозі” поет спеціально розглянув облудні погляди на гайда-, маків як на розбійників і пристрасно заперечив їх. У поемі гайдамаки змальовані як справжні герої, сини народу, патріоти, гайдамаччина – як героїчна сторінка визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Отже, основним джерелом створення поеми “Гайдамаки” стала видатна історична подія – селянське повстання 1768 р. (гайдамаччина), глибокий інтерес Тараса Григоровича до історії України, використання різних друкованих і усних джерел, що існували на той час.

Найважливішими стали для поета історичні пісні, Думи та перекази, в яких події з історії України трактувалися самими народними масами. Високохудожня й багата українська народна творчість була для поета також і значним фактором у формуванні його історичних


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Історичні й художньо-літературні джерела поеми Т. Шевченка “Гайдамаки”