Стилізація (фp. stylisation) – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму. Так, вірш “Думи мої” Ю. Федьковича – явне наслідування однойменного твору Т. Шевченка, “Ніч на Івана Купала в с. Харківці” А. Тесленка – “Вечорів на хуторі біля Диканьки” М. Гоголя, “Червона калино, чого в лузі гнешся” І. Франка – народної пісні і т. п. Вкраплення чужорідних стильових властивостей в авторський текст відбувається через
Котляревський в “Енеїді”: “Енеус”, “Турнус”, “поховаре” та ін.). Досить
Різновидом С. вважається літературна підробка, або пастіш (італ. pastissio – паштет), – такими, зокрема, трактуються деякі літописи XVII-XVIII ст. Однак їх не слід плутати із автентичними творами. Цікавою щодо С. давньоукраїнської книжної мови доби бароко є “Елегія Грабуздовська – на умолчаніє мелниці фамилної” М. Зерова:
На річці Чумгачку, без служби дворянин,
Бездійствуя, стоїш, отечественний млин.
Досить часто С. вживається у прозових та драматичних творах, набуваючи рис “прототипного стилю”, добре відомого в українській літературі від часів “Наталки Полтавки” І. Котляревського (мова возного Тетерваковського). Втрата чуття естетичної міри при С призводить подеколи до порушення внутрішньо-текстової опозиції, до нівеляції “авторського голосу”, зумовлюючи епігонство, яким, зокрема у XIX ст., виявилася “котляревщина”, невдовзі – пошевченківська версифікація, в 60-ті XX ст. – стихійне наслідування творчої манери В. Симоненка та І. Драча. С. – своєрідний індикатор живучості раніше сформованих стилів, здатна потвердити їх актуальність за сучасних літературних умов чи заперечити у формі висміювання (пародія).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)