ЗАПОЗИЧЕННЯ

Однією із форм літературних зв’язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При цьому нові твори, які з’являються в такому випадку, мають виразні ознаки першоджерела. Однак запозичуючи в попередників, письменник дає власне ідейно-художнє розв’язання конфлікту.

Класичним прикладом запозичення є використання так званих вічних тем чи вічних образів. Зокрема, у творчості багатьох письменників різних народів можна

знайти біблійні образи й біблійні мотиви (наприклад, у творчості Шевченка “Псалми Давидові”, “Царі”, “Марія”; П. Куліша “Варіації первої Давидової псалми”; І. Франка “Мойсей”; Є. Маланюка “З Євангелії піль”; Д. Павличка “Голгофа” тощо). У світовій літературі біблійні сюжети розроблялися Т. Манном (“Иосиф та його брати”), Ч. Айтматовим (“Плаха”), М. Бул-гаковим (“Майстер і Маргарита”). У творчості Т. Шевченка, Лесі Українки, П. Тичини, А. Малишка постає образ Прометея, витоки якого починаються в античній літературі.

Його вперше запозичив Есхіл у Гесіода, перетворивши

хитруна на героя, що кинув виклик богам.

Одна з форм запозичення – переробка епічних творів на драматичні, здійснена іншим автором. Так, М. Старицько-му ншіежить п’єса “Сорочинський ярмарок”, літературною основою якого стала відома повість М. Гоголя з такою ж назвою. Негативним виявом запозичення є плагіат, тобто привласнення автором чужого твору.

Зрідка такі випадки мають місце в літературному процесі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

ЗАПОЗИЧЕННЯ