Російська поезія кінця XIX – початку XX століття – одна із самих славних сторінок в історії росіянці поэтичес-який думки й національної культури нашої Батьківщини. Вузловим періодом в історії російської поезії було так зване Срібне століття, що наступило після більш ніж шістдесятиріччя панування прози, що при-ішло на зміну Золотого століття, прикрашеного ім’ям А. С. Пушкіна. Срібне століття почалося в 90-х роках XIX століття збір-никами віршів І. Буніна, Д. Мережковского й інших поетів, але це були тільки блідих провісників але-виття епохи,
Не осту-валась осторонь від соціальних і культурних потрясе-ний і поезія, чуйно реагуючи на катаклізми епохи. Криза наукового способу пізнання миру, що став актуальним для кінця XIX століття, привів до кризи реалістичного методу в мистецтві. На зміну йому при-ішов символізм. Символісти думали, що навколишня “видима” дійсність мнима, ілюзорна,
Тільки символ – сполучна ланка між цими двома мирами. Символісти у своєму середовищі були неоднорідні, посто-янно сперечалися один з одним, але сходилися в одному – у прагненні до іншого буття, повністю не приймаючи реальність. А. Блок так виражає своє кредо в “Віршах про прекрас-ний дамі”: Всі промені моєї волі Зачервоніли там, Тут снігу й непогоди Оточили храм.
Ту ж думку виразив Сологуб словами: “И таємний-ного все чекаю, і з тим, що виявлено, ворогую”. Якщо увага символістів і залучала теперішня дійсність, то вона зображувалася у вкрай не-приглядном виді
Зінаїда Гиппиус такими словами вос-створює картину того, що перебуває навколо її: Грузько-Болотне, тинно-застойное, Життя й смерті дорівнює неварте… Своєрідної була поезія відомого “мэтра цим-волизма” Валерія Брюсова. Він був далекий від мистичес-ких навчань, але проповідував символізм, як гостро не-обходжену літературну школу, здатну створити невідомі раніше форми, образи. Свої погляди на завдання Творчості Брюсов висловив у вірші ” Юно-Му поетові”: Юнак блідий з поглядом палаючої, Нині даю я тобі три завіти: Перший прийми: не живи сьогоденням, Тільки прийдешнє – область поета.
Помни друге: нікому не співчувай, Сам же себе полюби безмежно.
Третій зберігай: поклоняйся мистецтву. Тільки йому, безрозумно, безцільно. Російські символісти внесли істотний вклад у розвиток вітчизняної культури. Найбільше талантли-вые по-своєму відбили трагізм положення людини, що не сумели знайти своє місце у світі, що трясеться грандіозними соціальними конфліктами, намагалися відшукати нові способи художнього осмислення мира
Їм належали серйозні відкриття в облас-ти поетики й ритміки вірша, посилення в ньому музыкаль-ного початку. В 10-х роках XX століття назревавший у середовищі символис-тов криза привела до того, що з’явилися відразу дві але-вых літературні течії: акмеизм і футуризм. Акмеисты (від гречок. “акме” – квітуча пора, вищий ступінь чого-небудь) говорили про необхідність повернути слову його “речовність”, його предметну суть
От що го-ворил про слово один з теоретиків нового плину Н. Гу-Милев: Ми йому поставили межею Вбогі межі єства, И, як бджоли у вулику опустілому, Погано пахнуть мертві слова. Втім, творчість таких талановитих поетів-ак-меистов, як Н. Гумилев, А. Ахматова, О. Мандельштам, С. Городецький, виходило за рамки проголошених ними ж теоретичних принципів. Кожний вносив у поезію свої, тільки йому властиві мотиви й на-будови
Тому “теперішніми” акмеистами були, мабуть, тільки Нарбут і Зенкевич. З іншими поглядами на мистецтво взагалі й на поезію зокрема виступили футуристи. Вони оголосили себе супротивниками сучасного буржуазного суспільства, що спотворює особистість, і захисниками “природного” людини, його права на вільне, індивідуальне раз-витие. Футуристи відмовилися від досвіду попередніх поколінь, призиваючи “скинути класиків з корабля сучасності”.
Деякі з них займалися конст-руированием слів без усякого значення й змісту, на-приклад, вірш Велимира Хлебникова ” Закля-Тие сміхом”: ПРО, розсмійтеся, смехачи!
ПРО, засмійтеся, смехачи! Що сміються смехачи, що смеянствуют смеялыю, ПРО, засмійтеся, усмеяльно! Футуристи були схильні бачити якийсь заздалегідь даний зміст не тільки в словах, але й в окремих зву-ках. Вони затверджували самоцінність “самокрученого” сло-ва, до поетів-футуристам ставилися В. Хлебников, И. Рє-Верянин, Б. Пастернак, В. Маяковський.
Подумки охоплюючи безкрає море росіянці по-эзии кінця XIX – початку XX століття, не можна не захоплювати-ся її разючою розмаїтістю й багатством!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)