Іноді мотиви подібних тверджень є результатом гіпнозу величезних успіхів науки й техніки XX століття, що поширюють свій вплив на всі області життя. Безперечно, наприклад, що технічні досягнення створюють нові можливості художнього освоєння миру й накладають свою печатку на психологічний вигляд сучасної людини; що розвиток науки, а разом з нею й зростаюча питома вага понятійного мислення, впливає на самий тип і характер підходу людини до миру (згадаємо Б. Брехта, що назвали свій театр театром наукової епохи, або мистецтво Т. Манна з його підкреслено
Однак сам процес розвитку техніки одержує при цьому якесь іманентне, самостійне значення. Ізольований від його суспільних передумов і наслідків, він дійсно здобуває видимість універсального “ознаки часу” і головного двигуна історичного розвитку. Подібного роду ілюзії, цей своєрідний науковий і технічний фетишизм в остаточному підсумку означають відділення духовного змісту, суспільного змісту праці від людини. Іноді він виступає прямим еквівалентом того розриву між технічним прогресом і духовним змістом особистості,
Маклюен). Мало що міняється й у тих випадках, коли на першому плані виявляються не соціологічні, а гносеологічні причини подібних оман, будь те в рамках споровши “фізиків і ліриків” або дискусій про можливості кібернетичних машин, коли їхнім джерелом стають прямолінійні паралелі між науковою й художньою свідомістю, недооцінка естетической специфіки мистецтва або перебільшення ролі техніки в розвитку сучасної духовної культури
У рамках нашої Теми немає можливості – та й необхідності – скільки-небудь докладно стосуватися всього надзвичайно широкого кола питань, пов’язаного із проблемою співвідношення науки, техніки й мистецтва в XX столітті. Ми повернемося до деяким з них пізніше, у розмові про сучасний театр і кінематограф. У цьому випадку нам важливо підкреслити суспільну сутність природи драматизму, його глибоку соціальну основу. Ніщо в принципі не міняється й у випадку драматичної “боротьби із природою”. Тому що людина зовсім не виявляється з нею один на один, за ним незримо коштують і спонукальні мотиви його дій, і їхні суспільні наслідки, незалежно від того, якою мірою їх усвідомлює сама людина.
А саме вони й цікавлять нас у першу чергу в мистецтві. Одна із причин певної суперечливості талановитого фільму М. Калатозова “Невідправлений лист” полягає в тому, що драматична Історія загибелі геологічного загону позбавлена всякого суспільного підтексту (який, до речі, був в оповіданні В. Осипова, що послужило основою фільму). У героїв відсутні всякі суспільні зв’язки, вони нарочито ізольовані від дійсності. І суть не в художньому методі, не в недостатній психологічній розробленості характерів, неясності їхніх відносин один з одним, у чому дорікала критика фільм. Це скоріше наслідок, чим причина
(2 votes, average: 3.00 out of 5)