Батько Эдмунда, Джозеф, овдовів кілька років назад. Шлюб був нещасливий. “Коли син, вилита Элин, їхав учитися, Джозеф подовгу не міг пригадати її особи”. Тепер Джозеф шукає домоправительку, що доглядала б за господарством і за Эдмундом.
Эдмунд із відразою чекає появи в Уорингсе миссис Хелины Киншоу і її сина Чарльза, “Я не хотів сюди їхати, от ще один будинок, де всі не наше”, – думає, підходячи до будинку, Чарльз Киншоу. А в цей час Эдмунд Хупер кидає йому з вікна записку: “Я не хотів, щоб ти приїжджав”. Миссис Киншоу й містер
Але хлопчикам зовсім не хочеться ставати друзями. Хуперу зовсім не подобається, що хтось вторгається в його володіння. Тим більше що Киншоу ніяк не хоче визнавати, що він, Хупер, отут головний. А Киншоу так важко знову виявитися в чужому будинку, де всі не їх з мамою, де хазяї не вони. А Хупер те жене його, те, навпаки, стежить за кожним його кроком.
Проходить перший тиждень перебування Киншоу Вуорингсе.
И він відправляється гуляти.
Що це пролетіло майже над самою головою? Не варто боятися, це всього лише ворона
Але чому, чому вона переслідує його? Треба бігти. Як же важко бігти по переораному полю. І цей моторошний птах, вона летить за ним, каркає, от-от нападе
На поле в самого будинку Чарльз падає. Він лежить, не в силах піднятися, а ворона клює його в спину. Він у весь голос кричить, і зрештою ворона летить.
Киншоу із працею добігає до будинку й зауважує у вікні своєї кімнати следящего за ним Хупера. Наступною ніччю Хупер притягає з горища опудало ворони й підкладає його в кімнату Киншоу.
Киншоу прокидається, увімкне світло й бачить на краю власної постелі жахливого птаха. Він розуміє, що це всього лише опудало, але йому однаково страшно. Але головне – не плакати, адже Хупер напевно коштує під дверима й підслухується
И Киншоу так і лежить до ранку не шелохнувшись, не в силах навіть зштовхнути опудало з ліжка. Війна оголошена. Виходить, залишається тільки одне – бігти.
Бігти з Уорингса й, головне, від Хупера. Уже є схованка, зібрані деякі припаси
Але Хупер знаходить схованку й прекрасно міркує, що збирається зробити Киншоу. “И я с тобою”, – заявляє він. Немає вуж, Киншоу втече один. Нині ж рано ранком, тим більше що вдаліше дня не придумати – мама й містер Хупер їдуть у Лондон і їх не буде будинку весь день
Виходить, кинуться його тільки ввечері. Ранній ранок. Киншоу проходить поле, входить у Круту чашу
Так, це великий ліс і незнайомий. Але… Добре, що ранок таке сонячне. Киншоу замружує ока й входить у ліс.
Нічого страшного. Як же отут добре й мирно! Тільки…
Що це за звук? Киншоу обертається й бачить у декількох метрах від себе Хупера. Нікуди від нього не дінешся!
Коли вони заходять так далеко, що стає ясно – вони заблудилися, Киншоу не лякається, лякається Хупер. А потім ще гроза. Хупер просто не виносить грози. І по лісі першим іти боїться
А Киншоу – немає. Вони виходять до ріки. Киншоу відправляється на розвідку.
Вертається й бачить: Хупер лежить ниць, особою у воді, і на голові в нього кров. Киншоу витягає його, тягне на берег, намагається робити штучне дихання, розводить багаття. Тільки б Хупер не вмер!
Хупера рве, він прокашливается, здається, живий. Уночі його знобить, Киншоу віддає йому свій светр, а Хупер пхикає, вередує. Напевно, зараз Киншоу міг би його вдарити.
Але – навіщо, він однаково сильніше Хупера. І не треба буде тікати більше, Киншоу вже не боїться Хупера.
Він повірив у себе. Знаходять їх рано ранком. І Хупер кричить: “Це все Киншоу!
Він мене у воду зштовхнув!” А дорослі немов не зауважують, що відбувається. І мама говорить Чарльзу, що не можна бути таким невдячним, що містер Хупер хоче піклуватися про нього, як про свого власного сина, і тому віддасть Чарльза в ту ж школу, де вчиться Эдмунд. Куди ж утекти від цього проклятого Хупера? Киншоу знаходить сарай удалечині від будинку, але навіть там його знаходить Хупер.
Знаходить і замикає. І відмикає тільки вдень, коли довідається, що дорослі збираються кудись поїхати разом з ними на машині. Замок Лайделл, величезний, напівзруйнований, на березі озера
И Киншоу лізе по стіні, на самий верх. “Чур, я в замку король!” Хупер не витримує й лізе за ним. Але спуститися не може – боїться висоти. І отут Киншоу розуміє, що може все – може зштовхнути Хупера долілиць, може просто пужнути його, і той зірветься. “Я в замку король
Що хочу, то з ним і зроблю”. Але сам же розуміє, що не зробить із ним нічого, а, навпаки, простягне йому руку, обхопить позаду й допоможе удержатися. Він тягнеться до Хуперу, але той у жаху отшатывается й летить долілиць.
Киншоу думає, що Хупер умер. Але ні, він тільки розбився
Лежить у лікарні, мама Киншоу їздить до нього щодня. А Киншоу нарешті-те наданий самому собі. І навіть знаходить приятеля – фермерського сина Филдинга. Той показує йому теляти, индюшек, хом’ячка
И Киншоу розповідає йому про Хупера, зізнається, що боїться його. Филдинг хлопець розважливий. Чого Хупера боятися, адже зробити нічого поганого Хупер Киншоу не може.
Тільки лякає, і все. Невже в Киншоу з’явився нарешті свій власний друг? Але Хупер вертається, і спуску Киншоу він давати не має наміру.
Тим більше що містер Хупер зробив речення миссис Киншоу.
“Тепер не отвертишься. Будеш мого палу слухатися. І мене”. Напевно це Хупер надоумил миссис Киншоу запросити Филдинга до чаю. А Хупер уміє бути, коли треба, нормальним хлопцем
И Филдингу зовсім невтямки, чому це Киншоу не хоче грати втрьох, не хоче разом з ним і з Хупером іти на ферму дивитися новий трактор. Киншоу йде в кімнату Хупера. От вона, карта боїв, що так любовно вичерчував Хупер. Він несе її із собою й спалює на галявинці в гаю
Будь що буде. Але Хупер робить вигляд, начебто нічого не відбулося. Не реве, не скаржиться дорослим. Наступного дня все в турботах, у зборах – завтра хлопчики відправляються в школу.
Всі вже майже зібрано, у кімнаті Киншоу – одні валізи, мама приходить поцілувати його на ніч і сидить із ним довго.
А коли йде, Хупер підкидає йому під двері записку: “Ти дочекаєшся, Киншоу”. Ранок сіре і ясне, на вулиці холодно. Киншоу виходить із будинку, проходить по полю, іде в гай. У лісі на нього накотила радість
Він кілька разів повторює про себе: “Всі добре, всі добре”. Знайшов ту саму галявину, де вони розводили багаття. Роздягнувся, склав речі стопкою й увійшов у воду, дійшов до глибини, занурив особу у воду й глибоко зітхнув.
Знайшов його Хупер, відразу догадався, куди Киншоу міг піти. Коли розглянув розпростерте на воді тіло Киншоу, раптом подумав: це через мене, це я зробив, це він через мене – і завмер, сповнений торжества
(2 votes, average: 2.50 out of 5)