Хлопчик пішов у п’ятий клас у сорок восьмому році. Правильней сказати, поїхав: у них у селі була тільки початкова школа, тому його відправили вчитися далі в райцентр. Голод у той рік ще не відступив, а їх у матері було троє.
Важко сказати, як зважилася мати відпустити сина в район: жили вони без батька, дуже погано, вона, видно, розсудила, що гірше не буде – нікуди. Учився хлопчик добре й із задоволенням, писав за бабів листа, і всі вважали його “тямущим”.
І мати, всупереч всім нещастям, зібрала його. Учився хлопчик і в райцентрі добре.
Лідія Михайлівна, учителька французького, слухаючи його, безсило морщилася й закривала ока.
У райцентрі хлопчик сильно схуд через тугу за будинком і тому, що він постійно недоїдав Восени, коли з їхнього села возили зерно, мати надсилала їжу досить часто. Але її не вистачало. Голод у місті зовсім не походив на голод у селі.
Там завжди, особливо восени, можна було щось перехопити, зірвати, викопати. Тут же були чужі люди, чужі городи, чужа земля Один раз у вересні приятель хлопчика запитав у нього, чи вміє
Гра відбувалася на окраїні міста. Хлопчик понаблюдал і зрозумів, у чому складається суть гри. Головне – гра йшла на гроші, і він зрозумів, що це буде порятунком для нього.
Грошей, звичайно, у матері не було.
Але дуже рідко вона надсилала в конверті 5 рублів. Передбачалося, що син повинен купувати на них молоко – від недокрів’я И от, коли в нього знову з’явилися гроші, він вирішив спробувати грати. Спочатку хлопчик програвав, але з кожним разом він почував, що його рука стає впевненіше.
І от наступив день, коли він виграв свій перший рубль. Більше йому було не треба – цього вистачало на пів-літрову банку молока. Голод уже не був так страшний Але в хлопчика не вистачало хитрості сховати своє вміння, і незабаром, коли після чергового виграного рубля він збирався йти, його зупинили й побили.
Наступного дня з розбитою особою він прийшов у школу. Лідія Михайлівна, що була їхнім класним керівником, поцікавилася, у чому справа.
І хтось із задніх парт, крикнувши, розкрив його таємницю. Хлопчик чекав покарання, але вчителька спокійно сприйняла цю новину. Вона тільки стала розпитувати, скільки він виграє й на що витрачає гроші.
– На молоко, – відповів він Вона сиділа перед ним, розумна, молода, гарна, і уважно розглядала його. Перед нею корчився на парті худий хлопчисько з розбитою особою, неохайний без матері й самотній. Зітхнувши, Лідія Михайлівна перевела розмову на інше.
Вона пошкодувала, що в нього тільки по французькому не п’ятірка, і запропонувала займатися з ним додатково. Так почалися для нього болісні й неспритні дні.
Щовечора після занять Лідія Михайлівна намагалася посадити його вечеряти, але учень завзято відмовлявся. Один раз у школі йому сказали, що внизу, у роздягальні, для нього лежить посилка. Хлопчик зрадів: звичайно ж, це хтось привіз від матері.
Взявши фанерний ящик і відразу відкривши, він з подивом виявив там макарони й гематоген. І він усе зрозумів! У них у селі ніколи таких продуктів не було.
Це вчителька вирішила підгодувати його в такий спосіб. Взявши посилку, хлопчик відніс і віддав її Лідії Михайлівні. Уроки французького на цьому не припинилися.
Лідія Михайлівна узялася за хлопчика по-справжньому.
И незабаром це дало результати: вимовляти фрази по-французькому стало набагато легше. Один раз учителька запитала, як і раніше чи він грає на гроші. – Ні, – відповів хлопчик.
– Адже зараз зима. Лідія Михайлівна стала згадувати своє дитинство і їх гри Виявляється, вони теж грали на гроші. Якось Лідія Михайлівна спробувала згадати цю напівзабуту гру, і незабаром, плазуючи. по підлозі й кричачи один на одного, вони азартно боролися в “пристінок”.
Тепер французьким вони займалися мало, увесь час проводячи в грі. Вигравали по черзі, але хлопчик – більше й частіше. Знати б, чим це скінчиться…
Коштуючи друг проти друга, вони заспорили про рахунок. Вони кричали, перебиваючи один одного, коли до них донісся здивований, якщо не сказати, уражений, але твердий, дзвенячий голос: – Лідія Михайлівна, що тут відбувається?
У дверях стояв директор школи. Через три дні Лідія Михайлівна виїхала Напередодні вона зустріла хлопчика після школи. – Поїду до себе на Кубань, – сказала вона, прощаючись. – А ти вчися спокійно…
Отут винувата я. Учися, – вона порвала мене по голові й пішла И більше він ніколи її не бачив. Серед зими, уже після січневих канікул, йому прийшла поштою посилка. Там були макарони й три червоних яблука
(1 votes, average: 5.00 out of 5)