Духовний світ, духовна краса… Із силою духу не зрівняється ніяка сила. Людську особистість визначає її духовний зміст, від якого залежить щастя. Найбільше щастя – т відчувати, що ти потрібний людям.
Духовна краса людини – це високість її помислів, значність життєвого ідеалу, безмір любові до свого народу.
Щ риси найповніше втілені в образі Мавки – героїні драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”. Мавка – це ідеал людини майбутнього, це уособлення всього прекрасного, що тільки може бути в людському житті. Такі люди
Леся Українка з дитинства виносила в серці образ цієї героїні, щоб потім обезсмертити його в своїй чарівній пісні.
Так, Мавка житиме вічно. Що ж робить u безсмертною? Насамперед чисте кохання і розуміння того, що вона потрібна людям. 1 волелюбність, і віра в перемогу всього найкращого в житті, – віра, яка допомагала їй жити. Ми всі віримо разом з Мавкою, що життя не можна вбити, як не можна вбити вічно живий поклик людини до волі, до щастя, до краси, які живуть мільйони років і житимуть вічно.
Така віра ніколи
Люди часто живуть дріб’язковими турботами, не почуваючи себе їхніми рабами, хоч насправді вони є ними. І для того, щоб раби збагнули своє становище й відчули, наскільки воля прекрасна порівняно з рабством, Леся Українка посилає до людей Мавку.
Цей міфічний образ є символом ідеальної, гармонійної людини, яка узгоджує свої потреби із законами природи, пізнає світ через своє “я”, живе любов’ю до людини і здатна на самопожертву в ім’я людини, вона має “в серці те, що не вмирає”.
Отже, Мавка є втіленням всього доброго, гарного, світлого, є втіленням вимріяного щастя.
Мавка бореться за себе, за своє місце серед людей, за утвердження серед них краси. Навіть коли її ображають, навіть коли Мавка, переможена на якусь мить, іде в царство Марища, вона прекрасна. Адже і тут вона наснажена свіжим коханням, не кориться лихові, а бореться за красу життя.
І водночас образ Мавки сповнений трагічності. Поетеса змальовує героїню в чорному вбранні й великій тузі, що притулилася до хати Лукаша.
Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цим символічним епізодом письменниця увиразнює народні погляди на людину: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. Але ж людина має в собі сили завжди, щоб з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу – через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання, добро-сприймання і добротворення. Пройшовши через таке очисне горнило, вона стає мудрою, бо пізнає смисл свого буття.
А якщо й загине, то краплина мудрості, придбана в цій боротьбі, залишиться людям.
Мавка – це ідеал людини, одержимої духом, яка здатна запалити своїми ідеями та ідеалами інших, духовне багатство її невичерпне.
На перший погляд може здатися, що трагедія Мавки в тому, що вона не може визволити з рабства людей, уярмлених соціальними умовами, що з “лісової царівни у зорянім вінку в темних косах” стала служницею. Мавка за своє кохання боролася, але не до кінця. Вона не могла побороти в душі Лукаша почуття власника, хоча прагнула, щоб коханий зміг “своїм життям до себе дорівнятись”.
Але основна риса Мавки – волелюбність, а не жертовність та нездатність до боротьби за кохання. Хіба прагнення пробудити свідомість Лукаша і відвернути його від згубного впливу дрібновласницького світу не є боротьбою? І хіба Мавка не перемагає в своїй боротьбі за Лукаша, коли вирвалася з Пут “Того, що в скелі сидить”, хоча й знемагала і впадала в розпач: “Бери мене! Я хочу забуття”.
А що ж їй залишалось робити, коли її коханий так бездушно поставився до неї?
Не слід розглядати боротьбу лише як невпинне сходження на гору. У ній неминучі як перемоги, так і поразки. Трагедія Мавки не в тому, що вона вирішила допомогти людям, стала на “людські стежки”, хотіла визволити їх з-під впливу дрібновласницької моралі. У цьому її благородство.
А причини трагедії Мавки криються в розходженні мрії та дійсності. Красиве, вільне, духовно багате, щасливе життя можливе лише в умовах вільного суспільства.
Образом Мавки Леся Українка утверджує неминучість перемоги добра і правди вжитті, підкреслює, що в майбутньому людина прийде до волі, щастя і краси. Ця думка виражена в останньому монолозі Мавки, в прекрасних поетичних образах:
Я обізвуся до них
Шелестом тихим вербової гілки,
Голосом ніжним тонкої сопілки,
Смутними росами з вітів моїх…
Ні, я жива! Я вічно буду жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!
У цих рядках звучить акорд на честь доброго, справедливого переможця. І цей переможець у “Лісовой пісні” – людина мудра, добра, творча, гармонійна, що в леті за своїм щастям постійно б’ється зі злом, радіє і страждає, падає і піднімається, гине і воскресає, але летить і тільки – до краси.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)