Валентин Григорович Распутін один з помітних представників так званої сільської прози. Його повість “Гроші для Марії” з’явилася в 1967 році спочатку в альманасі “Ангара”, потім в “Сибірських вогнях” і вже через рік окремою книгою. Саме із цієї повісті почався Распутін як самобутній письменник, вона принесла йому широку популярність.
Це початок нового етапу в його творчості, тут позначилися основні теми його наступних добутків: людина серед людей, буття й побут.
Распутін розглядає моральні катеГореї: матеріальна й
Через магазин уже постраждали багато хто.
Не одну продавщицю засудили за недостачу. Марія, мати чотирьох дітей, теж може потрапити втюрьму. Але ревізор дає їй шанс: можна внести в касу гроші, поки він перевіряє
Гроші потрібно дістати протягом п’яти днів. Голова колгоспу обіцяє чоловікові Марії, трактористові Кузьмі, після звітного року, тобто, через два-три місяці, дати позичку. З її можна буде роздати борги.
Але в кого зайняти? Думка про гроші стає що давить, важкою думою Кузьми Новина про недостачу швидко розноситься по селу, але ніхто не квапиться запропонувати допомога. Кузьма не вміє просити, та й не знає в кого.
Він думає, що досить зайти до кого-небудь, що всі розуміють, навіщо він прийшов, і йому відразу дадуть гроші.
Хоч по тридцяти-п’ятдесяти рублів, але дадуть. Але на ділі всі не так: усі знають, навіщо прийшов Кузьма, але говорять, що грошей у них немає. Марія в розпачі, вона не вірить, що їй допоможуть Автор підкреслює совісність Марії.
Сама вона виручила селян, у свій час погодившись працювати в магазині, відкриваючи його для що прийшли й в обід, продаючи в борг. Ніхто не хотів би виявитися на місці Марії, але більшості байдуже, як випутается вона з такої ситуації. Кузьма не тільки зобов’язаний протягом п’яти днів дістати більшу суму, він повинен заспокоїти й вселити впевненість у дружину й дітей. Збирає Кузьма з миру по нитці.
Першим, у кого він позичив гроші, став Євгеній Миколайович, директор школи.
Для Кузьми директор зняв із книжки сто рублів, обмовивши, що дає йому гроші, щоб люди не бовтали, що він пошкодував, не дався Дід Гордій задається питанням: чому раніше сільські допомагали один одному безкоштовно, а зараз за все треба давати гроші? Він просить у сина п’ятнадцять рублів і віддає їхньому Кузьмі. Чижови повертають борг у магазин чотири рублі вісімдесят копійок. Василь, з яким Кузьма раніше працював, не може нічого дати, але він намагається разом з Кузьмою випросити гроші в жадібної баби Степаниди, а після невдачі мати Василя, лежача хвора, дає для Марії свої “похоронні” гроші, більше ста рублів.
Голова вирішує віддати Кузьмі всю зарплату фахівців за місяць, включаючи себе, шістсот сорок рублів Про Степаниду, що тільки що виручила від колгоспу гроші за корову, він говорить: “Думаєш, тобі гроші додому принесуть?
Чекай! Ти геть хотів зі Степанидою по совісті, ну і як, багато вона тобі дала?.. Пригорну як миленьку, щоб розуміла.
Гроші ці в неї так, без користі, лежати будуть, а ні, не дасть.
І адже самої взяти не можна от положення! И гроші начебто свої, а не підеш, ні холери на них не купиш. Люди побачать, зрозуміють, що обдурила. Так і буде по рублі тягати.
Сама собі покарання придумала й у людей з довіри вийшла Куди дешевше було дати тобі ці гроші.
Ні, жадібність раніше її народилася”. Сам голова відсидів сім років за шкідництво лише тому, що на свої гроші купив з баржі пальне для колгоспу під час збиральної. Для Кузьми це несподівана новина захмарюється тим, що бухгалтер не дає йому своєї зарплати, а дружина ветеринара прийшла й забрала гроші назад.
У результаті виходить деяким більше половини суми Всю ніч Кузьма бачить сон, як його везе машина й зупиняється там, де точно дадуть гроші. Остання надія попросити відсутні гроші в брата. Його він не бачив давно, але знає, що живе той добре.
Кузьма сідає в поїзд і їде в місто. У поїзді він зустрічає таких же різних людей, які живуть і в його селі. Хтось зарозуміло насміхається над “селом”, хтось ставиться інакше.
Кузьмі сниться, що всім сільським досить дати йому по п’яти рублів, щоб покрити недостачу, але всі вважають, що мають потребу в грошах більше Марії й забирають зібрані вже гроші назад. Закінчується повість на тім, як Кузьма приходить до будинку брата й стукає у двері. Так читач і залишається чекаючи чуда, що може врятувати Марію від в’язниці, не знаючи, як приймуть Кузьму в брата.
Распутін ставить запитання: наскільки торкає інших чуже лихо?
Невже хтось здатний відмовити людині в лиху або залишити його гинути через гроші? Як же після відмови ці люди зможуть залишитися в злагоді із самим собою? Критик Ігор Дедков писав: “Валентин Распутін усім, що написав, переконує нас, що в людині є світло й погасити його важко, які б не трапилися обставини, хоча й можна”. Від байдужості людей, що вчора ще були добрими знайомими, Марія, може бути, страждає більше, ніж від виявленої недостачі Її віра в людей гасне.
Але носієм цього світлого променя віри залишається Кузьма.
Саме тому, що Кузьма вірить у брата Олексія, ми сподіваємося на щасливий фінал
(1 votes, average: 5.00 out of 5)