До французького шансоньє скорочено – Олександр Ірванець

Це є поезія найвища, Це є найвища простота, Коли передаються вірші, Як поцілунки – з уст в уста. Твої пісні легкі і світлі (їх так сприймають слухачі), Та пам’ятай – у цьому світі Є свистуни і стукачі. Ліричний герой питається у гітари, кому потрібна її душа.

Вдягайся модно, лайся модно, Та час від часу пригадай, Як слухав дзвона Квазімодо В глухонімому Нотр-Дам. Він припадав до дзвона тілом, Він разом з ним літав, літав… О, скільки тих, які хотіли Тілами битися в тіла, А язиками лізли в душі… Я й сам колись таким грішив. Пісні, мов кошенят задушених, В зубах по вулицях носив.

Душа повільно прозоріла. По очах боляче вдарило прозріння. Про що кричав? Кому кричав?.. Є вуха, що немов корою, Укриті суєтністю змін.

Хай серцем слухають і кров’ю, Як Квазімодо слухав дзвін!..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

До французького шансоньє скорочено – Олександр Ірванець