Учитель Карл Иванич 12-го серпня 18…, на третій день після дня народження Николеньки Иртеньева, коли йому здійснилося 10 років, Карл Іванович розбудив його, ударивши над головою по мусі. Николенька розсердився, тому що вважав, що його тривожать тільки тому, що він маленький. Але потім Карл Іванович добрим голосом став піднімати хлопчика й, сміючись, лоскотати п’яти.
Николенька брикав ногами й намагався удержатися від сміху. “Який він все-таки добрий”, – думав він.
Йому одночасно хотілося сміятися й плакати Щоб пояснити Карлові
Бувало, він не зауважував Николеньку, а той тихенько стояв і думав: “Бєдний, бідний старий!
Нас
Йому пригадувалися тільки її карі очі, що виражають завжди однакову доброту й любов, родимка на шиї, що ли білий комірець, ніжна суха рука. ” чиДобре спали діти?
” – запитувала вона по-німецькому в Карла Івановича. Потім, привітавшись із Николенькой і уважно подивившись на нього, шашап запитала, чи плакав він сьогодні. “Це я в сні плакав, шашап”, – відповідав Николенька, згадуючи вигаданий сон і содрогаясь від жаху. Наталя Савишна У середині минулого сторіччя по дворах села Хабаровки бігала босонога, товста й червонощока дівка Наташка.
На прохання її батька дедниколеньки взяв дівку в число жіночої прислуги бабусі. Покоївка Наташка відрізнялася на цій посаді лагідністю й ретельністю. Коли народилася матінка й знадобилася нянька, цей обов’язок поклали на Наташку.
И на цьому поприщі вона заслужила похвали за вірність і прихильність до своєї пані. Але запаморочив Наташке голову молодий жвавий офіціант Фока. Вона навіть сама пішла до дідуся просити дозволу вийти заміж.
Дідусь сприйняв це як невдячність і велів відправити її в далеке село на скотарню Через рік Наташку повернули; більше вона ніколи не помишляла про заміжжя й стала зватися з тих пор Наталею Савишной. Коли поруч матінки її замінили гувернанткою, вона одержала ключі від комори.
Нові обов’язки Наталя Савишна виконувала так само віддано й з любов’ю. Вийшовши заміж, maman у нагороду подарувала своїй колишній няньці вільну. Але Наталя Савишна розплакалася й не захотіла нею скористатися А коли в матінки з’явилися діти, Наталя Савишна перенесла на них свою любов.
Дитинство Щаслива, неповернута пора дитинства! Як не любити, не плекати спогадів про нього? Набігавшись досита, сидить, бувало, Николенька за чайним столом; він уже випив свою чашку молока із цукром, сон стуляє йому ока, а він сидить і слухає, слухає…
І от уже все розійшлися. Николенька почув милий знайомий голос: “Вставай, моя душечка, настав час іти спати”. І Николенька, оповивши руками шию maman, викликував: “Ах, мила, мила мамаша, як я тебе люблю!
” Після цього, бувало, піде Николенька наверх, помолится, ляже в постіль, загорнеться в ковдру; на душі світле й втішно; одні мрії женуть інші, – але про що вони? Вони невловимі, але виконані чистої любові й надії на світле щастя. Що очікувало нас у селі Більше місяця діти жили в Москві, у бабусинім будинку.
Потім приїхав за ними батько, і вони відправилися знову в село.
По дорозі він був замислений і смутний. Старший брат Николеньки Володя запитав, чи не хворий шашап. Батько зі смутком кивнув головою Коли вони приїхали, їм сказали, що Наталя Миколаївна шостий день не виходить зі спальні.
Батько з дітьми пройшли до кімнати матінки. Хто б не зустрічався їм, усі дивилися на дітей з жалістю й зі слізьми на очах.
Коли всі ввійшли, ока maman були відкриті, але вона нічого не бачила. ПРО, скільки страждань виражалося в цьому погляді! Дітей повели. Більше вони не бачили її живий
(1 votes, average: 5.00 out of 5)