Щасливе дитинство. Яке воно? (стаття дискусійного характеру публіцистичного стилю)

Концертна зала переповнена. Лунають оплески, яскраве освітлення, ведучі в гарному вбранні. Лунають теплі красиві слова. Номер за номером – калейдоскоп танців, пісень, циркових номерів. Веселощі на сцені – через край.

А хто ж у залі? Глядачі – діти-сироти та діти-напівсироти, а також діти з неблагополучних родин. Оченята блищать, руки плескають у захопленні, адже концерт – для них, і вся увага – також для них.

Але концерт не може тривати вічно, він закінчується. Наступного дня личка цих дітей знову стануть сумними. Чому? Та тому,

що в них немає того щастя, яке є в тих дітей, які виступали для них, бо це – діти із благополучних родин. І зовсім не має значення, у якій країні живуть діти – сироти, який у них колір шкіри, яку віру сповідували колись їхні батьки.

Вони однаково нещасні у своїй беззахисності, їхнє серце однаково вразливе щодо несправедливості.

У чому, власне, щастя дитини? Які чинники впливають на його формування? Моральні? Фізичні? Культурні?

Соціальні? Напевне, що всі без винятку. Щоб дитина була щасливою, що для цього треба зробити? А зробити слід дуже багато.

Важко уявити, як почувається дитина без батьків або без

інших членів сім’ї, коли рідні знаходиться під арештом, у тюремному ув’язненні, депортації, або й того гірше – померли? А коли дитину систематично карають? Погано? Яке вже там щастя.

А якщо не поважають її інтереси, не піклуються про неї, не захищають? Який результат можна очікувати? Виросте людина з кам’яним серцем?

Чи це буде потенційний злочинець? Питань багато, та відповідь на них даватиме саме життя. Звідки беруться генії або просто талановиті люди? Із талантом народжуються. Але ж талант треба розгледіти або принаймні дати можливість йому розвиватися.

А в такій сірій масі безбатченків не кожен талант може проявитися повною мірою, інколи просто вижити буває важко.

Ще одна проблема. Ви можете уявити дитину без громадянства? Така дитина – ніхто, вона ніде не зареєстрована, і з нею можна робити все що завгодно. Тому держава в цьому сенсі має зробити все, що від неї залежить, аби убезпечити будь-яку дитину від подібного. Бувають випадки, коли дитину незаконно переміщують і не повертають з-за кордону.

Нинішнє століття зробило свої негаразди щодо дітей: сексуальна експлуатація, участь у збройних конфліктах, жорстоке поводження батьків, торгівля. А це, зрештою, спричиняє до того, що з дітей, які зазнали над собою хоч частку насильства, виростуть грубі й жорстокі дорослі. Якщо дитина стала біженцем, то слід знайти її сім’ю, а якщо це неможливо, то держава зобов’язана максимально забезпечити піклування про неї.

Неповноцінні діти теж мають право вести повноцінне й гідне життя, право почувати себе впевнено й розвиватися культурно та духовно. Для кожної дитини має бути забезпечено якісне й доступне навчання, це теж ніби атрибут щасливого дитинства, бо в гарній школі дитина проведе аж 12 років. Здобуваючи освіту, дитина здобуває для себе місце в суспільстві й держава мусить максимально допомогти їй у цьому.

То яке ж воно, щасливе дитинство? Мабуть, у найбагатшій країні? Чи, можливо, і не в дуже багатій, але в такій, де дитячі потреби держава ставить на перше місце?

Напевно можна сказати, що без зусиль і з боку держави, і з боку суспільства, ми не зможемо створити умови, аби кожна дитина почувалася щасливою. Тож докладемо разом свої сили, щоб мрії стали дійсністю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Щасливе дитинство. Яке воно? (стаття дискусійного характеру публіцистичного стилю)