Це трагедія про долю й волю: не в тім воля людини, щоб робити те, що він хоче, а в тім, щоб приймати на себе відповідальність навіть за те, чого не хотів. У місті Фиви правил цар Лаий і цариця Иокаста. Від дельфийского оракула цар Лаий одержав страшне пророкування: “Якщо ти народиш сина, то загинеш від його руки”. Тому, коли в нього народився син, він відняв його в матері, віддав пастуху й велів віднести на гірські пасовища Киферона, а там кинути на поживу хижим звірам.
Пастуху стало шкода дитини.
На Кифероне він зустрів пастуха із чередою
Едип виріс сильним і розумним. Він уважав себе сином коринфского пануючи, але до нього стали доходити слухи, начебто він приймак. Він пішов до дельфийскому оракула запитати, чий він син; Оракул відповів: “Чий би ти не був, тобі призначене вбити рідного батька й женитися на рідній матері”. едип був у жаху.
Онрешил не вертатися в Коринф і пішов куди ока дивляться.
На розпуття
Він дійшов до міста Фиви. Там було сум’яття: на скелі перед містом оселилося чудовисько Сфінкс, жінка з левиним тілом, вона задавала перехожим загадки, і хто не міг відгадати, техрастерзивала. Цар Лаий поїхав шукати допомоги в оракула, але в дорозі був кимсь убитий. едипу Сфінкс загадала загадку: “Хто ходить ранком на чотирьох, удень на двох, а ввечері на трьох?
” едип відповів: “Це людина: дитина рачки, дорослий на своїх двох і старий із ціпком”. Переможена вірною відповіддю, Сфінкс кинулася зі скелі в прірву; Фиви були звільнені. Народ, радіючи, оголосив мудрого едипа царем і дав у дружин Лаиеву вдову Иокасту, а в помічники – брата Иокасти, Креонта.
Пройшло багато років, і раптом на Фиви обрушилося боже покарання: від моровой хвороби гинули люди, падала худоба, сохнули хліба. Народ звертається до едипу: “Ти мудрий, ти врятував нас один раз, урятуй і тепер”. Цим благанням починається дія трагедії Софокла: народ коштує перед палацом, до нього виходить едип. “Я вже послав Креонта питатися поради в оракула, і от він уже поспішає назад зі звісткою”.
Оракул сказав: “Це божа кара – за вбивство Лаия; знайдіть і покарайте вбивцю!” – “А чому його не шукали дотепер? ” – “Усі думали про Сфінкс, а не про нього”. – “Добре, тепер про це подумаю я”. Хор співає молитву богам: відвернете ваш гнів від Фив, пощадите що гинуть! едип повідомляє свій царський указ: знайти вбивцю Лаия, відлучити його від вогню й води, від молінь і жертв, вигнати його на чужину, і так упаде на нього проклін богів!
Він не знає, що цим він проклинає самого себе, але зараз йому про це скажуть. У Фивах живе сліпий старець, віщун Тиресий: чи не вкаже він, хто вбивця? “Не змушуй мене говорити, – просить Тиресий, – не на добре це буде! ” едип гневается: “Уж чи не сам ти замішаний у цьому вбивстві?” Тиресий спалахує: “Ні, коли так: убивця – ти, себе й страти!
” – “Уж не Креонт чи рветься до влади, вуж не він чи тебе підмовив? ” – “Не Креонту я служу й не тобі, а віщому богові; я сліпнув, ти зряч, але не бачиш, у якому живеш гріху й хто твої батько й мати”. – “Що це значить?
” – “Розгадуй сам: ти на це майстер”. І Тиресий іде. Хор співає перелякану пісню: хто лиходій?
Хто вбивця? Невже едип? Ні, не можна цьому повірити!
Входить схвильований Креонт: невже едип підозрює його в зраді?
“Так”, – говорить едип. “Навіщо мені твоє царство? Цар – невільник власної влади; краще бути царським помічником, як я”. Вони обсипають один одного жорстокими докорами.
На їхні голоси з палацу виходить цариця Иокаста – сестра Креонта, дружина едипа. “Він хоче вигнати мене брехливими пророцтвами”, – говорить їй едип.
“Не вір, – відповідає Иокаста, – всі пророцтва брехливі: от Лаию було передвіщено загинути від сина, але син наш дитиною загинув на Кифероне, а Лаия вбив на розпуття невідомий подорожанин”. – “На розпуття? Де?
Коли? Який був Лаий на вид? ” – “По шляху в Дельфи, незадовго до твого до нас приходу, а видом він сивий, прямий і, мабуть, на тебе схожий”. – “Об жах! І в мене була така зустріч; не я чи був той подорожанин?
Чи залишився свідок?” – “Так, один урятувався; це старий пастух, за ним уже послане”. едип у хвилюванні; хор співає стривожену пісню: “Ненадійно людська велич; боги, урятуйте нас від гордині!” І отут у дії відбувається поворот.
На сцені з’являється несподівана людина: вісник із сусіднього Коринфа Умер коринфский цар, і коринфяне кличуть едипа прийняти царство. едип захмарюється: “Так, брехливі всі пророцтва! Було мені передвіщено вбити батька, але от – він умер своею смертю.
Але ще мені було передвіщено женитися на матері; і поки жива цариця-мати, немає мені шляхи в Коринф”. “Якщо тільки це тебе втримує, – говорить вісник, – заспокойся: ти їм не рідний син, а прийомний, я сам приніс їм тебе дитиною з Киферона, а мені тебе там віддав якийсь пастух”. “Дружина!
– звертається едип до Иокасте, – чи не той це пастух, що був при Лаие? Скоріше! Чий я син насправді, я хочу це знати!” Иокаста вже все зрозуміла “Не дізнавайся, – молить вона, – тобі ж буде гірше!
” едип її не чує, вона йде в палац, ми її вже не бачимо. Хор співає пісню: може бути, едип – син якого-небудь бога або німфи, породжений на Кифероне й підкинутий людям? Так адже бувало!
Але немає. Приводять старого пастуха.
“От той, кого ти мені передав у дитинстві”, – говорить йому коринфский вісник “От той, хто на моїх очах убив Лаия”, – думає пастух. Він пручається, він не хоче говорити, але едип невблаганний. “Чий була дитина?” – запитує він. “Царя Лаия, – відповідає пастух.
– И якщо це справді ти, то на Горе ти народився й на Горе ми врятували тебе! ” Тепер нарешті все зрозумів і едип. “Проклятомое народження, проклятий мій гріх, проклятий мій шлюб!” – викликує він і кидається в палац.
Хор знову співає: “Ненадійно людська велич! Немає на світі щасливих! Був едип мудрий; був едип цар; а хто він тепер?
Батьковбивця й кровосмеситель!
” З палацу вибігає вісник За мимовільний гріх – добровільна страта: цариці Иокаста, мати й дружина едипа, повісилася, а едип у розпачі, обхопивши її труп, зірвав з її золоту застібку й устромив голку собі в око, щоб не бачили вони дивовижних його справ. Палац розорюється, хор бачить едипа із закривавленою особою. “Як ти зважився?..” – “Доля вирішила! ” – “Хто тобі вселив?..
” – “Я сам собі суддя! ” Убивці Лаия – вигнання, осквернителеві матерів – осліплення; “про Киферон, об смертне розпуття, про двубрачное ложу!”. Вірний Креонт, забувши образу, просить едипа залишитися в палаці: “Лише ближній вправі бачити борошна ближніх”. едип молить відпустити його у вигнання й прощається з дітьми: “Я вас не бачу, але про вас плачу… ” Хор співає останні слова трагедії: “Про співгромадяни фиванци!
От дивитеся: от едип! / Він, загадок разрешитель, він могутній цар, / Той, на чию долю, бувало, усякий із заздрістю дивився!.. / Виходить, кожний повинен пам’ятати про останній наш день, / И назвати щасливим можна людини лише того, / Хто до самої до кончини не зазнала в житті лих”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)