Шлях шукань Пьера Безухова (по романі “Війна й мир”)

Вищі духовні моральні цінності, усвідомлення яких веде героїв до гармонії з миром, – от що затверджує російська класична Література XIX століття. У романі “Війна й мир” Л. Н. Толстой на прикладі Пьера Безухова показує людину, що шукає істину й робить це не розумом, а серцем. На мій погляд, письменник не випадково звертається у своєму добутку до 1812 року.

Події цього часу позначилися на людях різних станів, змусили їх по-новому осмислити життя, зрозуміти, що в ній є самим коштовним і дорогим. Тобто сама героїчна епоха 1812 року допомагає людині

прийти до повної згоди з життям, знайти неї зміст

Пьер Безухов – один із самих улюблених і дорогих Толстому героїв. Письменник показує його в постійному русі, у сумнівах і пошуках, у безперервному внутрішньому розвитку. Товстої простежує, як міняється характер Пьера Безухова, формує світогляд передової людини епохи – декабриста

Але життєвий шлях Пьера, повний відкриттів і розчарувань, це не типовий шлях декабриста, а тільки особлива, толстовська версія цього шляху. На початку роману перед нами з’являється товстий, масивний парубок з розумним, боязким і спостережливим поглядом. Пьер Безухов емоційний,

м’який, податливий, легко піддається чужому впливу, він виділяється серед інших відвідувачів світського салону своєю природністю, щирістю, простотою

Спочатку Пьер захищає ідеї французької революції, захоплюється Наполеоном, бажає те “зробити республіку в Росії, те самому бути Наполеоном…” Не знайшовши ще сенсу життя, Пьер метається, а через свою наївність, довірливості, невміння розбиратися в людях робить помилки. Мені здається, що однієї з таких помилок було його одруження на Элен Курагиной. Цим необдуманим учинком Пьер позбавляє себе всякої надії на щастя.

Він усвідомлює, що теперішньої сім’ї в нього немає. У Пьере росте невдоволення самим собою

Він розходиться із дружиною, віддає їй значну частку свого стану, після чого прагне знайти застосування своїм силам і здатностям в інших сферах життя. Розірвавши із дружиною, Пьер, по шляху в Петербург, чекаючи на станції в Торжке коней, задає собі нелегкі питання: “Що погано? Що добре?

Що треба любити, що ненавидіти?

Для чого жити, і що таке я…” Пошуки правди й сенсу життя приводять його до масонів. Він жагуче бажає “переродити порочний рід людський”. У навчанні масонів Пьера залучають ідеї “рівності, братерства й любові”, воно дає героєві віру в те, що у світі повинне бути царство добра й правди, а вище щастя людини полягає в тому, щоб прагнути до їхнього досягнення. Тому Пьер Безухов починає пошуки можливостей для втілення справедливих і гуманних ідей у конкретне діло

Насамперед він вирішує полегшити доля кріпаків. Він співчуває їм і піклується про те, щоб покарання були тільки увещательными, а не тілесними, щоб мужики не були обтяжені непосильною роботою, а в кожному маєтку були засновані лікарні, притулки й школи. Йому здається, що він знайшов нарешті мету й сенс життя: “И тільки тепер, коли я… намагаюся… жити для інших, тільки тепер я зрозумів усе щастя життя”.

Цей висновок допомагає Пьеру знайти теперішній шлях у його подальших шуканнях. Але незабаром наступає розчарування й у масонстві, тому що республіканські ідеї Пьера не розділялися його “братами”, і до того ж Пьер бачить, що й у середовищі масонів існують святенництво, лицемірство, кар’єризм. Все це приводить Пьера до розриву з масонами й до того, що він попадає в життєвий тупик і поринає в стан безпросвітної нудьги й розпачу

“До чого? Навіщо? Що таке діється на світі?

” – ці питання не переставали тривожити Безухова. Ця не внутрішня робота, що припиняється, підготувала його духовне відродження в дні Вітчизняної війни 1812 року. Не будучи військовим, як Андрій Болконский, бажаючи розділити долю країни, виразити свою любов до батьківщини, Пьер бере участь у Бородінському бої.

Він формує на свої засоби полк, бере його на забезпечення, а сам залишається в Москві, щоб убити Наполеона як головного винуватця народних нещасть. І саме тут ми бачимо, як розкривається повною мірою доброта Пьера.

Він не може бачити численні людські драми, залишаючись при цьому пасивним свідком, і тому, не думаючи про власну безпеку, захищає жінку, заступається за божевільного, рятує з палаючого будинку дитини. На його очах лагодять насильство й сваволя, стратять людей, обвинувачених у підпалах, яких вони не робили. Всі ці моторошні й тяжкі враження ще більше збільшуються обстановкою полону, де відбувається катастрофа віри Пьера в справедливий пристрій миру, у людину й Бога. Але в убогому бараку відбувається його зустріч із Платоном Каратаевым, що зблизила героя із простими людьми

Цей солдат змушує Пьера знову світле й радісно подивитися на мир, повірити в добро, любов, справедливість. У результаті спілкування із Платоном Каратаевым Пьер знаходить “той спокій і достаток собою, до яких він марне прагнув колись”, він “…довідався не розумом, а всією істотою своїм, що людина створена для щастя, що щастя в ньому самому, у задоволенні природних людських потреб…” Пьер Безухов завжди шукав відповідь на питання: “У чому сенс життя?

” “Він шукав цього у філантропії, у масонстві, у неуважності світського життя, у провині, у геройському подвигу самопожертви, у романтичній любові до Наташе. Він шукав цього шляхом думки, і всі ці шукання й спроби обдурили його”. Герой закономірно приходить до ідей декабристів, вступає в таємне суспільство, щоб вести боротьбу з усім тим, що заважає жити, принижує честь і достоїнство людини. У фіналі роману ми бачимо щасливої людини, у якого гарна сім’я, вірна й віддана дружина, що любить і любимо

Таким чином, саме Пьер Безухов досягає в “Війні й світі” духовної гармонії з навколишнім світом і із самим собою. Проблеми, підняті Толстим у романі “Війна й мир”, мають загальнолюдське значення. Його роман, за словами Горького, – “документальний виклад всіх шукань, які почала в XIX столітті особистість сильна, з метою знайти собі в історії Росії місце й справа…”